Розділ 24.Стефанія

 Трохи розповім про себе. У мене не тільки красиве ім’я — я і сама шикарна жінка. Я брюнетка з  хвилястим волоссям, довгими ногами, тонкою талією та феєричним танцювальним майбутнім. З мого вигляду ніхто й ніколи не скаже, що я закомплексована, позбавлена любові та підтримки дитина.

 Батьки віддали мене до дитячого будинку, коли мені було шість. У них алкоголь був на першому місці, а не їхня Стефка. Тато першим запропонував мамі відвезти мене, і вона довго не думала — наступного дня я вже ночувала не вдома. Мені було страшно. Ні, не від того, що мене віддали в дитбудинок, а від того, хто допомагатиме батькам підніматися після перепою і подаватиме склянку води, коли їхні ноги не слухаються.

 Я трохи сумувала за ними, але після того, як вони жодного разу не прийшли до мене в сиротинець, я викреслила їх зі свого життя.

 Росла я — зростали й мої комплекси та страхи. Мені так хотілося мати гарну сім’ю, будинок, красиві речі, ходити в кафе.У мене цього нічого не було. Минали роки, але мене ніхто не забирав у сім’ю. Тоді я почала мріяти про чоловіка — успішного, багатого, який до нестями кохатиме мене.

 У дитячому будинку у нас були уроки танців. Я танцювала всім серцем і душею, уявляла, як на якомусь конкурсі в мене закохається багатий спонсор, і я стану найщасливішою поруч із ним. Я пообіцяла собі, що щире кохання — не про мене і не для мене.

 Аж до одного моменту.

 Поки не вступила на хореографічний  і в гуртожитку не познайомилась із Ману. Він впіймав мене у свої сіті одним лише поглядом і усмішкою.Я закохалась…