Не вистачало Солі

Розділ 22. Григорій

Я цілував її ніжно, злегка обіймаючи. Вона була такою тендітною, що я боявся злякати чи нашкодити. Я бачив її очі — в них не було страху, вони блищали теплом і довірою. Соля відповідала на мій поцілунок усе впевненіше. Це було неймовірно приємно… але чи готова вона перейти до більшого?

Я обережно провів рукою під її футболкою. Вона не відсторонилася, але на мить завмерла. Я повільно проводив долонею по її спині, ніби збирав усі мурашки собі.

Наш поцілунок обірвався від дзвінка у двері. Привезли суші. Я обирав найкращі для своєї дівчинки.

Поки я робив нам чай, Соля красиво розклала суші. Ми вечеряли разом. Їжа була ще смачнішою в такій компанії. Соля трохи соромилася, бо їла виделкою, але вона ще навчиться їсти суші паличками. Ми їли, сміялися, говорили про мою роботу та її навчання.

— Солю, залишишся у мене?

— Так… але якщо це буде тільки сон.

— Можеш ночувати в моїй спальні, а я ляжу на дивані.

— Так, підходить.

— До себе впустиш?

— Поки що ні.

— Зрозумів. Прийняв.

Я усміхнувся.Я так і думав.

— Йдемо спати?

— Давай…

Хто буде снитися мені всю ніч я вже точно знаю.

Інша Пташка