Я увійшла в азарт. Григорій розповів про мюзикл, і я, ніби в тумані, раптом вирішила: а чому б і ні? Так! Потім шкодувала сто разів, потім раділа, знову шкодувала — і зрештою готуюся до проб. Григорій допомагає мені. Павла - Ману я заблокувала — надто вже діставав безглуздими смс.
Я тренуюся, вчуся, готую виступ. Поділилася з батьками — вони в шоці, але щасливі за мене.
Вже дуже пізно. Поспішаю зібратися й їхати до гуртожитку. О, на вулиці дощ. Ледь накрапає — мій улюблений. Вирішую не відмовляти собі в задоволенні й потанцювати під мелодію дощу.
Моя душа освіжилася. Я танцювала так, ніби народжувалася заново — плавно, чуттєво й стихійно.
Коли мій танець закінчився, почула вигук:
— Красуне, танець фантастичний!
А далі — тихіше, вже ближче:
— Іншим разом складу компанію. Сідай в автівку, ти дуже мокра, змерзнеш, підвезу, — звернувся до мене мій Григорій.
Стоп. Мій?
А чому б ні? Я збрешу, якщо скажу, що не хочу, щоб він був моїм. Хочу…