Розділ 12.Соля

 Сьогодні рівно три дні, як я студентка. Які враження? Наче я маленька комашка, а навколо все велике й трохи страшне, і я не знаю, куди бігти по допомогу. Я дала собі обіцянку — стати найкращою: у групі, на потоці, в університеті, у світі.

 Я танцюватиму і вдень, і вночі. Зроблю все, що в моїх силах — і навіть більше. Я перевершу власні очікування, бо танець — це моє життя, найдорожче після батьків, що в мене є.

 Я уважна на парах, ловлю кожне слово, кожну пораду й зауваження викладачів. Я стараюся. Не можу заснути від тисячі думок: як стати кращою, як не зламатися. Пари мені дуже подобаються.

 Лекції цікаві, практичні заняття складні, викладачі вимогливі. З батьками мало часу для спілкування — уявляю, як вони сумують. Павло писав і дзвонив, але я не хочу відповідати.

 Все йшло рівно,та ось настав момент, якого я підсвідомо боялася — уроки з ритміки й пластики вестиме Григорій. Я дізналася просто: він зайшов до нашого залу і представився. Сказати, що я була в шоці? Ні! Я майже не сумнівалась, що він буде викладати у нас, ще коли побачила його на сцені. Чистий фрагмент із сопливих фільмів або жіночих любовних романів.

 Коли Григорій зайшов, ми зустрілися поглядами — ніби магічна хвиля пройшла крізь мене, наче струмом пробило. У нього чорні, суворі очі. Він трохи розповів про себе і почав урок. Мені сподобалось. Мій вчитель — красень, але суворий. Дивиться на мене так само, як на всіх — і я навіть видихнула. Я боялася, що буде якась особлива увага, але він поводиться як справжній професіонал: тільки цінні уроки, без жартів і дурниць.

 Я танцюю. Душа моя танцює. Не знаю, куди подіти цю шалену любов до танцю — хочеться кричати на весь світ: «Подивіться, як я можу!».

 Пара з Григорієм добігала кінця. Він подякував усім,студенти почали виходити із залу . Я попрямувала до виходу майже остання.Та раптом відчула  легкий дотик до мого  плеча і почула: "Залишся на хвилину."

— Привіт, танцівнице!
— Привіт.
— Ти молодець!
— Дякую!

Незручна пауза.

— Рада мене бачити?
— Рада, звісно… Але ти мій учитель.
— І що в цьому поганого?
— Хорошого теж мало.
— Це навіть романтично.
— Дуже смішно.
— Соломійко, я не жартую. Підемо в кіно?
— Коли?
— Сьогодні ввечері. Не мовчи.
— Я не знаю, чи це правильно…
— Поки не спробуєш — не дізнаєшся.
— Гаразд.
— О восьмій заїду по тебе.
— Ми навіть про фільм не домовились.
— Я дивитимусь усе, що тобі сподобається.
— Домовились.

Я вводила свій номер у його телефон і думала: що я роблю? Але було пізно. Григорій зберіг контакт, а сказати, що передумала, — соромно. Залишилось лише вигадати, що вдягнути ввечері.