Розділ 10.Соля

 Зранку прокидаюся ледь-ледь. Думки не давали заснути: страх, хвилювання — як воно все далі буде? Нове життя — нові страхи. Сьогодні перший день навчання, перший день справжнього дорослого життя. І я майже готова танцювальним кроком вриватися у цей неочікуваний для мене світ.

 Дівчата вже одягнуті й нафарбовані. Я теж зробила з себе цукерочку: охайна укладка, легкий макіяж, чорна сукня по фігурі та невеличкі підбори. Ми з сусідками вирушили на вихід.Мовчки, без зайвих реплік.Міжнамт якась напружена атмосфера Проїхавшись автобусом дві зупинки, ми були на місці.

 Величний університет зустрічав мене своєю серйозністю та спокоєм. Дівчата заходили всередину сміливо й з усмішкою, я ж — із тахікардією та намаганням зробити щасливий вираз обличчя.

 В актовому залі зібрали всіх першокурсників. Тут — майбутні професіонали, представники творчих професій: актори, співочі й танцювальні душі та багато інших.

 З вітальною промовою до нас звернулися декани кожного з факультетів, згодом по кілька слів привітання сказали викладачі. І я майже непритомнію, коли на сцену виходить Григорій. Він знаходить мої очі й усміхається так упевнено, ніби спеціально нічого не питав мене і не розповідав про себе, щоб зараз бачити мої гігантські від здивування орбіти.

— З першим днем навчання у нас! Проживіть кожен свій день, танцюючи ,з піснею в душі! — промовив Григорій.

 Дівчата так аплодували й вигукували «браво», що майже довели мене до ревнощів. Так, думаю, доля мені натякає: «Не треба тобі, Соломійко, стосунків романтичних. Павло має дівчину, Григорій має цілий табун прихильниць… Ну а я — я маю танець!»