Розділ 9.Григорій

У клуби я ходжу рідко, але сьогодні планів на вечір не було — та й чому б не піти? Зібрався, сів в автівку — і ось я вже тут.
Що я тут робитиму? Дивитимусь, як розважаються студенти, закохані пари, можливо, навіть трохи потанцюю. Я люблю ритм, рух, магію вигинів і кроків. Танець — моя слабкість, моя стихія й дар. Кожен рух для мене — наче свіжий ковток повітря.

Клуб, звісно, не зовсім те місце, що мені до душі, але саме тут я черпаю натхнення. Ноги й педалі самі везуть мене сюди — підзарядитися енергією.

Хвилин десять просто перебував у закладі, відпочивав. Дивився на танцюючих людей і майже всіх знав.
Стоп… а це хто?

В очі впадає красуня, яка своєю енергією затьмарила всіх навколо. Вона танцює так, ніби грає не з публікою, а з вогнем. Її рухи — мов магічний ритуал, що зачаровує до нестями. Я завис на ній, захопився. Раніше її тут не бачив. Милуюся.

Помічаю, як хтось намагається її притиснути. Роблю крок уперед, але Ману з універу виявився швидшим. І ось уже її «захисник» танцює з нею. Ману не завадило б узяти кілька приватних уроків танцю.
А от та білявка… Вона могла б сама давати майстер-класи будь-кому. Зовсім юна. Я її не знаю, але хочу познайомитися. 

Спостерігаю, як вона йде з Павлом, як їй ніяково сидіти за столиком, і як вона знову повертається підкорювати танцпол.
Я не проґавлю свій шанс.

Майже біжу до неї — і повільна мелодія вмикається, ніби спеціально під мій задум. Ми танцюємо разом. Вона соромиться, ховає погляд. Така чиста й ніжна,точно незаймана. Я хочу познайомитися з нею ближче. Хочу її.

Красуня танцювала б і далі, але косі погляди з-за столика навпроти засмучують її — і вона йде до виходу. Я прямую слідом.

— Я тебе підвезу, — кажу дівчині неймовірної вроди.
Вона відмовляє.

— Нічого. Ти точно з хореографічного. Незабаром побачимось…