Розділ 6.Соля

Стукаю ледь чутно у двері.
— Заходь, — пролунало зсередини.

Я зайшла. Серце калатало зі швидкістю світла. У кімнаті — троє дівчат.
— Привіт, дівчата. Я Соля, — несміливо вітаюся.

Бачу, що зовсім їх не цікавлю. Вони лише на секунду відводять погляд від телефонів, щоб глянути на мене, й одразу знову поринають у свої екрани.

Підходжу до вільного ліжка. Тут затишно: велике вікно, легка тюль, чисто й світло. Я видихаю — нарешті я на місці. Поселилась. На вулиці не залишусь.

— Дівчата, може, познайомимось? — несміливо питаю.

Вони переглянулись між собою, але все ж представились. Житиму я з Аліною, Марією та Стефанією. На перший погляд — суворі, старші за мене. Та водночас такі симпатичні, що очей не відвести.

Я запитую, де мої полички, й починаю розкладати речі. Страх потроху відступає.

— Ти довго з речами не бався, — каже Аліна. — Підемо сьогодні в клуб. Там усі наші будуть.
— Вдягни щось пристойне, — додає Стефанія. — Бо хлопці в нас в універі всі красунчики.
— Ти вільна чи є хтось? — звертається вона до мене.

— Нема, — відповідаю.
— То знайдемо, — віджартовується дівчина.
— Тільки до Ману, Єгора та Славка не підходь — вони наші, — додає та сама Стефанія, ефектна брюнетка.

Фух, добре, що Павла в цьому списку нема, — подумала я.

Не знаю, що на мене найшло і звідки взялася сміливість, але я погодилась.

— Добре, збиратимусь.

Я вдягаю коротку чорну сукню з акуратним вирізом, взуваю чорні туфельки на невеликому  каблуку, роблю легкі локони на своє довге волосся. Наношу нюдовий макіяж.Дівчата також готові — і ми вирушаємо до клубу. 

Приїхали до клубу на таксі.З вигляду квін сучасний та елітний. Народу море, музика гучна, світло блимає. Мені подобається. Раніше я в таких місцях не бувала, але танцювати хочеться так сильно, що аж дух перехоплює.

Щойно ми заходимо й я чую драйвову музику — мене вже не зупинити.Помічаю, як Аліна та Марія дивляться на мене, мов на навіжену. Вони — майбутні співачки, їм не зрозуміти танцівницю. А от Стефа теж танцівниця, та на танцпол не поспішає.

Я відчуваю музику кожною клітинкою тіла. Емоції й енергія переповнюють мене. Я рухаюсь так, що не помічаю, як гублю з поля зору дівчат.І раптом відчуваю на собі неприємні, нахабні дотики.

Обертаюся — переді мною якийсь брюнет. Він майже стягує з мене сукню. Який сором! Хочу відштовхнути його, але він сильний, зараза. Його руки стають дедалі нахабнішими.

Та раптом усе відбувається, мов у романтичному фільмі — я ж таке люблю.До мене підбігає Павло й різко відштовхує нахабу, підозрюю, що п’яного. І саме в цю мить, наче на замовлення, вмикається повільна музика.Павло ніжно бере мене за руку й запрошує на танець.

Ми рухаємось плавно, повільно. Дивимось одне одному в очі — і, здається, я починаю тонути в його синіх бездонних очах…