Розділ 5.Соля

Нарешті я біля гуртожитку.
Який же він гарний — дванадцятиповерховий, високий, із ніжно-бежевими стінами та великими вікнами. Нарешті я тут.

Прощання з батьками було важким. Тато відвіз мене на перон, і разом із мамою, ледь стримуючи сльози, вони посадили мене на потяг. Я їхала у купейному вагоні не сама, але нікого не бачила й не чула. Увесь час дивилася у вікно — як пробігають дерева, як швидко плине час.

Я повністю поринула у свої думки, і з кожною хвилиною мені ставало все страшніше. За плечима — багато перемог, виступів, досягнень, але я зовсім не відчувала впевненості. Страх перед тим, що буде далі, і думка: а що, як я облажаюсь? — поїдали мене зсередини.

На Київський вокзал я приїхала о десятій ранку. Замовила таксі й уже зовсім скоро стояла біля гуртожитку. Написала мамі з татом, що я на місці, а фото скину пізніше. Вони відповіли, що молилися за мене всю дорогу. Я була їм дуже вдячна.

Я ж не молилась — я думала. Переконувала себе, що в мене вистачить сили вистояти, навіть якщо щось піде не за планом.

У горлі пересохло, руки тремтіли, ноги робили невпевнені кроки, коли я заходила всередину. А далі — все ніби в тумані. Зайшла — не пам’ятаю як. Зареєструвалась, отримала ключі від кімнати й між іншим почула:
— Ліфти не працюють.

Супер.

Поки тягнула валізу сходами, тричі пропонували допомогу. І тричі натякали на «подяку». Обід і каву я ще могла зрозуміти, але коли один хлопець сказав:
— Віддячиш собою, —
мені захотілося провалитися крізь землю від сорому.

Сказати, що я здивувалась — ні. Раніше я й  не таке чула у свій бік. Але все одно ці слова гнітять, навіть якщо це «жарт».

О, четвертий помічник намалювався.Пропонує допомогти.

Встигаю помітити: симпатичний, приємні риси обличчя, щира усмішка. Але виду не подаю, що він мені сподобався. Одразу вирішую відмовитися від допомоги — уже страшно уявляти, чим доведеться розплачуватись.

Та цей "помічник" виявився іншим. Наполегливим, але спокійним.
Раніше в мене просто не було часу цікавитися хлопцями. Або ж не траплявся хтось особливий. Але цей… одразу мене зачепив.Приємний у спілкуванні. Легкий.

Ми обмінялися номерами. Я оцінила те, що він запропонував зайти зі мною — сказав, що знає дівчат, які тут живуть.

Дякую, Павле!Я трохи заспокоїлась.

Ну все.
Двері відчиняються…