Розділ 2.Соля

Розділ 2. Соля

Давайте знайомитись: я — Соломія. Для друзів — Соломійка, а для найрідніших — просто Соля. Мені нещодавно виповнилося 18 років. Я родом із невеличкого селища.

У мене звичайна родина роботяг: тато зранку до вечора працює фермером, мама — бухгалтер у сільраді. Живемо ми з батьками в щирій любові та взаєморозумінні.

Я у них струнка блондинка. Моє довге, розкішне волосся — моя гордість. Часто жартую, що я — аналог Рапунцель, тільки з очевидною перевагою: мене не ховають у вежі. Мені дають волю до життя. Я постійно чую компліменти за свою щиру усмішку та вічний оптимізм.

У мене зелені очі, довгі стрункі ноги й віра в те, що я обов’язково буду найщасливішою у цьому світі. Я, мов магніт, притягую не метал, а хороших людей. Мені щастить зустрічати добрих, щирих і надзвичайно цікавих особистостей.

А ще я не уявляю свого життя без танцю.

Батьки бачили мій танцювальний талант ще тринадцять років тому й віддали мене на навчання до найкращих тренерів. Не помітити це було неможливо: я не вміла просто ходити — я лише танцювала. Під будь-яку пісню, свист чи навіть шум.

Так, як пташка злітає до неба, вкладаючи в політ силу й наснагу, так і в моїх па завжди були рух, емоція та політ — тільки на землі.

Грошей на життя нам вистачало, але танцювальні заняття, костюми та змагання коштували дорого. Проте батьки робили все можливе й неможливе, аби мої тренування тривали.

Я досягла значних успіхів: призові місця, перемоги, обкладинки журналів, інтерв’ю — усе це стало частиною мого життя. Та моя мрія значно більша. Я хочу стати першокласною танцівницею.

На одному з конкурсів мене помітили й порадили вступати до Києва, на хореографічний факультет. Я довго виношувала цю думку, але коли почула рекомендацію від професіоналів — не вагалася жодної секунди.

І ось я пакую речі,бо тепер я — студентка!