2 частина

Повільно відкриває очі та бачу чоловіка, який сидить напроти мене. Обличчя здається мені знайомим   і  починаю повільно   згадувати, що саме він мало не збив мене, а потім цей віддав мені своє пальто. Кілька хвилин просто спостерігаю за незнайомцем та думаю, що ще досі сплю і бачу  сон, але  розумію, що все це реальність  тоді коли чоловік підіймає на мене свої очі, я  повільно приходжу в реальність.

Підіймаюсь з дивана на якому  лежу, відсуваю  плед та сідають. Оглядаю кімнату в якій знаходжуся і розумію, що це якийсь кабінет, через те, що тут знаходиться шафа з документами та теками, великий стіл за яким сидить чоловік на якому багато паперів, теками та ноутбук.

- Вже прокинулась ? - першим починає розмову чоловік: 

- Так - тихо відповідаю -   де я? - одразу питаю, адже не пам'ятаю як тут опинилась

-  Ти заснула, а коли тривога закінчилася,  я почав тебе будити, ти ніяк на це не реагувала, тому я одразу відвіз тебе в лікарю де тебе оглянули та сказали, що в тебе виснаження організму. Як так сталось ? - спокійно запитує він, а я одразу напружуюсь, адже цю тему я обговорювати не хочу.

- Вибачте, яле я не хочу це обговорювати - тихо відповідаю і намагаюсь не дивитись на чоловіка в цей момент.

- Добре, як знаєш - легко погоджується він, адже, мабуть, зрозумів що я не хочу цим ділитись.

- А яка зараз година ? - одразу ставлю запитання, адже за вікном вже починає темніти.

- Вже майже шоста  - поглядом показує на годинник, який розмістився над моєю головою 

- Яка ? - здивовано питаю та підіймаюсь з дивану, щоб так поглянути, але як тільки підіймаюсь то  все йде обертом і я починаю махати руками, вже за секунду чоловік підтримує мене.

- Сідай - спокійно каже і я одразу його слухаюсь, адже дуже важко втриматись на ногах, а чоловік присідає біля моїх ніг та пильно дивитися в очі, до того ж тримає мене за руку та повільно погладжує її.

- Навіщо ти себе так мучиш? - ставить одне просте запитання, на перший погляд, а в середині мене все обривається. Я так довго тримала все в собі, що навіть не помічаю як на  очі виступають сльози. Чоловік міцніше стискає мою руку та витирає сльозинку, яку я так  і не змогла стримати. Вже п'ять років як я сама на цьому світі, я ненавиджу ту саму неділю в яку втратила обох батьків, довго картала себе за те, що не сіла з ними в нашу машину  та не покинула цей світ разом з ними. У той день моє життя поділилось на два періоди та зараз найгірший. До себе мене забрала тітка, якій було вигідно щоб я жила з ними. Вона переклала на мене всю домашню роботу, а сестра постійно знущається з мене. Крім того, щоб якось прожити на цьому світі я ночами випікаю торти на замовлення, щоб були гроші на їжу та одяг, адже тітка їх мені не дає. В день навчання, а у вечорі робота і так останні кілька років. Зараз надзвичайно важко, адже замовлень багато і відповідно роботи також, тому за останній тиждень я спала кілька хвилин на добу, тому, мабуть, організм і не витримав. Згадуючи це все я починаю плакати, а чоловік навіть нічого не почувши просто бере мене на руки та вже зі мною сідає на диван. Його руки переміщаються на мою талію, а я обіймаю його за шию. Навіть не знаю як я поводжусь так вільно з незнайомим чоловіком.

- Тихіше - шепоче на моє вухо та погладжує мене по спині, але я опановую себе за кілька хвилин. Чоловік  весь цей час просто заспокоює мене і нічого не говорить за весь цей час. Мої сльози вже довго висохли, але сорочка чоловіка вся промокла.

- Вибачте, я забруднила вашу сорочку - тихо промовляю і просто дивлюсь на свої руки.

- Нічого, це такі дрібниці - легко відповідає він, а я вже починаю переживати, адже на вигляд матеріал сорочки на вигляд дорога. 

- Якщо ви дозвольте, то я заберу її з собою та виперу, а потім поверну  - все-таки стаю на своєму, адже почуваюсь винною.

- Не переймайся, вона того не вартує - заспокоює  мене незнайомець.

- Але - хтіла заперечити, але мене просто перебили 

- Ніяких але. Ти голодна - спокійно запитує він.

- Мені вже пора, я не можу вас затримувати - відповідаю та  хочу підійматись, але його руки мене не відпускають.

- Що ти любиш? - знов стоїть на своєму, але я продовжую мовчати. - Добре, тоді я замовлю на всій смак - відповідає та легко перекладає мене на диван, а сам направляється до свого стола.

Отак за один день я встигла провести з людиною, імені якого навіть не знаю, знепритомніти та сидіти в приміщенні, яке хтозна-де знаходиться. 

Як вам історія? 

Продовжити писати її чи зупинитись? 

Діліться своїми враженнями та побажаннями, мені буде цікаво та приємно починати.