Глава 12 . Дім з розбитого скла

Аліна : 

​Я влетіла в під’їзд, не відчуваючи ніг. Холодне повітря обпікало легені, а в вухах досі звучав сміх Віктора. Вдома я скинула туфлі прямо в коридорі й забилася в куток дивана, обхопивши коліна руками. Червона сукня, яка мала бути моєю бронею, тепер здавалася мені ганчіркою, просоченою соромом.

​Двері відчинилися. Мілана зайшла тихо, але від цієї тиші мені хотілося закричати. Вона не вмикала світло, лише лампа в коридорі відкидала її довгу тінь на стіну вітальні.

​— Поцілунок у тумані? — її голос був таким тихим і рівним, що я здригнулася. — Це все, що ти маєш мені сказати, Аліно?

​— Міл, я…

​— Ти хоч розумієш, що ти зробила? — вона нарешті зробила крок у кімнату. — Поки я намагалася врятувати цей будинок, поки я йшла на співбесіди до людей, яких ненавиджу, ти крутила роман із моїм ворогом? З другом людини, яка хоче нас викинути на вулицю?

​— Він не такий! — я підскочила з дивана. — Адріан намагався мене попередити! Він…

​— «Адріан»? Вже навіть не професор? — Мілана гірко засміялася. — Ти така наївна, Алю. Ти для них — лише важіль тиску на мене. Він спеціально підібрався до тебе, щоб знати кожен наш крок. Щоб знати, наскільки ми вразливі!

​— Це неправда! Він кохає мене! — вигукнула я, хоча сама в цей момент сумнівалася в кожному своєму слові.

​— Кохання не будується на брехні, — Мілана підійшла впритул, і я побачила, що її очі повні сліз, які вона так і не дозволила собі випустити в ресторані. — Сьогодні я втратила роботу. Завтра ми, можливо, втратимо цей дім, бо Віктор просто так не відступить. А я втратила довіру до єдиної людини, заради якої жила ці роки. До тебе.

​Вона розвернулася і пішла до своєї кімнати. Клацання замка було схоже на фінальну крапку. Я залишилася одна в темряві.

​ Мілана : 

​Я притулилася спиною до дверей і нарешті дозволила собі заплакати. Плечі здригалися, а в грудях пекло від образи.

​Як я могла бути такою сліпою? Я бачила, як Віктор дивиться на мене — з викликом, із зацікавленістю. Я думала, що це початок чогось справжнього, професійного… а може, й особистого. А виявилося, що я була лише частиною схеми.

​Але Аліна… Моя маленька Аліна і цей професор з крижаними очима. Вона ж зовсім дитина в цих справах. Якщо він справді використав її, я знайду спосіб знищити його кар’єру, навіть якщо мені доведеться спалити за собою всі мости.

​Я дістала телефон і видалила номер Віктора. Потім заблокувала номер вон Рауха.

Завтра буде новий день. День, коли я почну війну за нашу сім'ю. Без допомоги «принців» і без надії на диво.

​Адріан : 

​Я стояв під їхніми вікнами майже до світанку. Світло в кімнаті Аліни згасло лише о четвертій ранку. Я палив одну цигарку за іншою, хоча кинув це заняття ще п'ять років тому.

​В кишені вібрував телефон. Віктор. Я не відповідав. Мені було огидно навіть чути його голос.

​Я розумів, що Мілана зараз налаштовує Аліну проти мене. І вона має на це повне право. Я збрехав. Я приховав правду. Я дозволив Віктору зайти занадто далеко.

​Я подивився на свій автомобіль, потім на старий будинок Гайових із облупленою фарбою на вікнах. Цей будинок був не просто нерухомістю. Це був їхній світ.

​— Я не дам йому його зруйнувати, — прошепотів я. — Навіть якщо мені доведеться піти проти закону.

​Я сів у машину. У мене був план. Ризикований, на межі фолу, який міг коштувати мені всього. Але якщо це допоможе повернути довіру дівчини в червоній сукні, я був готовий поставити на кін усе.