Глава 9. Сім правильних відповідей

У суботу, на сьомій печаті, Емма спитала, чи можна їй уже забрати руку.

— Ще трохи, — сказала Сельма.

— Ви казали це на попередній.

— Та була шоста.

Емма подивилася на Тавіана. Він сидів поруч і стежив за тонкою світлою лінією, яка тяглася від її зап’ястка до краю мідного диска. Обличчя мав зосереджене. Усмішку видавав тільки кутик рота.

— Дуже рада, що вам весело.

— Руку вже можна забрати.

Сельма перевірила диск і кивнула.

Емма розім’яла пальці. За вікнами йшов дощ. У великій кімнаті пахло мокрою вовною, гарячим воском і фарбою: на одній стіні лишився світліший прямокутник, де недавно зняли шафу.

Це була зала перевірок при Раді. Без Кола в підлозі, без кам’яного підвищення. Лікар оглянув її до початку й поставив свій стілець так, щоб діставати до Емми, не обходячи стіл. Вікна затягнули світлим полотном — тепер через них не можна було побачити звірів на вулиці. Біля дверей Ілла пояснювала кожному, хто приходив, що прояви дозволені тільки за окремою вказівкою.

Поки що ніхто не сперечався.

Емма погодилася приїхати заради одного пункту в листі Ради: перевірити, чи можна стабілізувати її стан. Решту Тавіан прочитав уголос двічі. Представники Кланів хотіли встановити, яка з належностей основна.

— А така обов’язково є? — спитала вона тоді.

— Вони припускають, що є.

— А ви?

— Хочу побачити, що саме вони збираються перевіряти.

Тепер перед Сельмою лежали сім дисків. На всіх залишався світлий відбиток Емминої долоні.

— Лисиці, Ворони, Вовки, Олені, Ведмеді, Рисі, Орли, — прочитала вона. — Сім чинних відповідей. Стороннього носія не виявлено.

Емма нахилилася ближче.

— Це означає, що все моє?

— Так.

— А ім’я ви сюди звідки взяли?

Сельма показала на паперові ярлики поряд із дисками.

— Із запису. Сам відбиток імені не містить.

Емма провела нігтем по краю одного ярлика.

— Тобто якщо тут написати «Марта», я не стану Мартою.

— Ні. У нас буде неправильно підписаний зразок.

— Уже добре.

Чоловік на чолі столу, якого представили розпорядником перевірки, зсунув брови.

— Особу ніхто не ставить під сумнів. Нам потрібно визначити природну схильність.

— А якщо вони всі природні? — спитала Емма.

Він відкрив наступний аркуш.

У переліку було двадцять одне завдання.

Лікар викреслив дванадцять. Після короткої розмови з Тавіаном — ще чотири.

— Вона приїхала на огляд, — сказав він, повертаючи аркуш. — Решту, якщо знадобиться, розподілимо на кілька днів.

Розпорядник провів пальцем уздовж закресленого рядка.

— Перенесення вантажу можна виконати сидячи.

— Вона виснажується й сидячи. Ви маєте мої записи.

Галла, яка принесла для перевірки невелику дерев’яну раму, прибрала з неї два важки.

— Почнемо без вантажу. Нам потрібна рівновага.

Емма подивилася на неї з вдячністю. Галла була єдиною, хто відразу почав змінювати саме завдання.

Першою виявилася перевірка Воронів. Сельма виклала три металеві пластинки, провела над ними своїм пером і попросила знайти ту, на якій стерли частину запису.

Емма показала на середню.

Сельма підняла очі.

— Чому?

— Тут подряпини.

— Це не вони. Її просто частіше використовували.

Потрібною виявилася ліва пластинка. Під звичайним світлом усі її лінії здавалися цілими.

Емма відсунула пластинки.

— Я не вмію.

Сельма щось записала. Розпорядник подався вперед.

— Отже, відгук Воронів слабший.

— Ні, — сказала Сельма. — Отже, вона не вміє працювати з пластинками.

Дарен, який сидів навпроти, прикрив рот долонею. Сельма навіть не глянула в його бік.

Орен попросив Емму провести дерев’яний візок між кілочками, поки він і Тавіан утримували натяг двох шнурів. Треба було домовлятися, хто коли послаблює свій край. На першому повороті Емма смикнула надто різко, і візок перевернувся. На другому вони дійшли до кінця.

— А тепер без моїх підказок, — запропонував Орен.

— Ні, — відповів лікар. — Одного повтору досить.

Вела пояснила, як відрізняти нормальне охолодження маленької чаші від перерваного потоку тепла. Емма тримала чашу обома руками й двічі вгадала, а втретє — ні. Мірен дала два вузлики зі шнура: один зав’язали на місці, другий принесли з іншої кімнати. Емма не відчула різниці.

Орел тим часом сидів біля її стільця. Жодного разу не ворухнувся так, щоб це допомогло.

Емма подивилася на стіл, де лежали пластинки, шнури, чаша й досі непотрібна рама.

— Ви перевіряєте мене чи його?

Розпорядник почав відповідати, але вона звернулася до Сельми:

— Вашу подряпину я шукала очима. Візок ми довели руками. Як ви зрозумієте, де була магія?

Сельма поклала перо.

— За окремим відгуком звіра.

— А він був?

— Ні.

— Тоді запишіть це окремо. Бо в мене зараз виходить, що я погана Ворона, трохи кращий Вовк і взагалі ніяка Рись.

Мірен усміхнулася першою.

— Я працюю зі слідами одинадцять років. Ви пробували вперше.

Розпорядник посунув до себе перелік.

— Для цього й існує кілька видів перевірок.

— Тоді не робімо висновок після кожної, — сказав Тавіан.

Він пересунув свій стілець ближче до Емминого. Під столом їхні коліна зіткнулися.

— Вибачте.

— Сидіть уже.

Він лишився. Емма раптом перестала чути кінець репліки розпорядника й змусила себе знову подивитися на стіл.

Дарен приніс коробку з подвійним дном.

— Без голок, отрути й шлюбних пропозицій, — сказав він, помітивши Еммин погляд.

— Добре, що уточнили.

Треба було знайти прихований шов. Дарен запропонував показати, як його магія відчуває нерівність накладеного покриву, але Тавіан спинив його раніше, ніж з’явилася Лисиця.

— Спершу домовимося про порядок.