Глава 8. Той, через кого все почалося

Йонас попросив дозволу прийти через Іллу.

Емма стояла перед дзеркалом і намагалася заколоти волосся. Позичена шпилька тримала пучок доти, доки вона не прибирала руку. На третій спробі Емма здалася й поклала її біля умивальника.

— Сьогодні? — спитала вона.

Ілла лишилася на порозі.

— Він унизу. Але я сказала, що ви можете відмовити.

Емма взяла гребінець. Провела ним по тому самому пасму, яке щойно розчесала.

Хлопець, що вийшов із Кола. Вона знала його ім’я, знала, що він живий. За ці дні кілька разів хотіла спитати про нього й щоразу відкладала, бо треба було їсти, терпіти чергову зміну, слухати лікаря. А зараз він був унизу. Міг просто прийти з вулиці.

— Нехай зачекає.

Ілла кивнула й зачинила двері.

На спинці крісла сидів Орел. Під його кігтями вже з’явилися дві дірочки в оббивці. Емма вчора підклала рушник, але він сповз, і тепер птах стояв однією лапою на тканині, другою — на голому дереві. Вона потягнула рушник вище. Орел переступив, дозволивши їй це зробити.

Потім Емма знайшла чистий аркуш і записала три запитання.

Почерк вийшов великий, незвично нерівний.

Йонас підвівся, коли вона зайшла до їдальні.

Емма спершу помітила його руки. Він тримав шапку й тиснув пальцями на загнутий край, залишаючи на темній тканині вологі плями. На одному рукаві бракувало ґудзика. Хлопець був високий, але стояв так, наче боявся зайняти зайве місце між столом і стіною.

Вона уявляла його старшим.

Це нічого не полегшило.

Тавіан відсунув для неї стілець, а сам лишився збоку. Перед тим як спуститися, спитав, чи вона хоче говорити з Йонасом наодинці: міг сидіти за дверима, досить близько для приглушення. Емма попросила залишитися в кімнаті.

— Сідайте, — сказала вона.

Йонас сів після неї.

Орел увійшов слідом, незграбно переступивши поріг. Хлопець подивився на нього й одразу відвів очі.

— Я хотів…

Емма розгорнула аркуш.

— Ви знали, що не можна виходити?

Йонас стиснув шапку.

— Так.

— Вам пояснили?

— Так.

Вона глянула на наступний рядок, хоча пам’ятала його.

— Тоді чому ви вийшли?

Хлопець дивився на стіл.

— Я побачив крило.

Емма почекала.

— Мав бути Вовк. Я знав, що може бути інший, мені казали. Але в нас усі… — Він осікся. — Я не думав, що справді буде інший.

— І ви вирішили вийти.

— Я побачив її. Вона підвелася, і я пішов до неї. Не думав тоді про Коло.

Емма поклала аркуш на стіл.

— Про кого ви?

— Про наречену. У неї Вовчиця.

Учорашній вкладний аркуш, шість назв, перо над книгою. Емма подивилася на його порожній комір: ні застібки, ні іншого кланового знака.

— Ви боялися, що не зможете одружитися.

Йонас кивнув.

— Ми домовилися на осінь. Її батько взяв мене в майстерню, я відкладав гроші. Уже кімнату дивилися. Вона хотіла ту, що над пекарнею, а я казав, там від печі влітку задихнемося.

Він замовк, ніби сам не зрозумів, навіщо розповідає про пекарню.

Емма дивилася на його руки. Хлопець розправив край шапки й знову зігнув.

— Ви думали, якщо вийдете, птах зникне?

— Не знаю.

— Йонасе.

Він підняв очі.

— Мабуть, так. Що не встигне. Що можна буде ще раз.

Їй захотілося сказати щось дуже неприємне. Вона вже відкрила рота, але натомість узяла зі столу склянку. Води в ній було мало, на два ковтки. Емма випила обидва й поставила назад.

— Я в той час ішла забрати чоботи, — сказала вона. — З ремонту. Вони тиждень там лежали, і я весь час не встигала після роботи.

Йонас не ворушився.

— У мене був хліб у пакеті. Мама на телефоні. Я їй сказала, що мені страшно, а потім зв’язок зник. Вона не знає, де я. Не знає, чи я жива.

— Я не знав, що так може статися.

— Я розумію.

Він трохи подався вперед, і Емма додала:

— Від цього вона не перестане мене шукати.

Йонас опустив голову.

Тавіан стояв біля вікна. Емма відчувала, що він слухає, але не дивилася на нього. Зараз їй було б важко витримати ще чиєсь обличчя.

— Пробачте, — сказав хлопець.

Вона потерла великим пальцем край аркуша. Папір був шорсткий, під нігтем лишилася біла порошинка.

— Я поки не можу.

Йонас кивнув. Не став повторювати прохання.

Марта зазирнула з кухні й побачила, що всі мовчать.

— Чаю залишити?

Емма кивнула.

Марта поставила чайник, дві чашки, потім повернулася по третю. Йонас спробував підвестися, щоб допомогти, але вона вже відсунула його лікоть і знайшла місце сама.

Поки наливали чай, можна було дивитися на чашки.

Емма знову взяла аркуш.

— Ви після того поверталися в Коло?

— Ні.

Вона глянула на Тавіана.

— Його Ритуал доведеться провести повторно, — сказав він. — Після дозволу лікаря й перевірки іншої зали. Визнання не відбулося.

— Але птах уже був.

— Частина прояву. Я не можу зареєструвати Клан за одним крилом.

Йонас водив пальцем по ручці чашки.

— То ви ще не знаєте? — спитала Емма.

— Ні.

— І можете бути Вовком?

Тавіан відповів раніше, ніж хлопець:

— Ми не знаємо, ким він буде. Повторення не дає права обрати інший результат.

Йонас кивнув так швидко, наче чув це вже багато разів.

Емма подивилася на нього уважніше.

— А вона що каже?

— Що треба завершити.

— Про вас. Про вас двох.

Він мовчав.

— Ви з нею говорили?

— Вона приходила. Учора теж. Я був у батька, мати сказала їй…

Він потер обличчя долонею.

Емма відчула, як знову починає злитися.

— Ви прийшли говорити зі мною раніше, ніж із нею?

— Я перед вами винен.

— Так. Але вона ж не зникла. Вона приходить.

Йонас дивився в чашку. Емма потягнулася по чайник і вчасно помітила, що в нього ще повно. Поставила чайник на місце.