Глава 7. Шість родин на вечерю

Перший кошик привезли до сніданку.

Марта прийняла його, перевірила яблука й залишила посильного чекати біля кухні. За другим кошиком прийшов пакунок із тканинами, за ним — чоловік із мірною рейкою. Він пояснив, що має оглянути кімнату пані Рід. Марта сказала, що пані Рід ще спить, а рейку можна поки поставити коло дверей.

Коли Емма спустилася, тримаючись за поручень, у передпокої вже не було де розвернутися.

Тавіан ішов на сходинку нижче. Він виспався, поголився й знову був у застебнутому жилеті. Нічний арбітр, літній чоловік із хрипким голосом, перед від’їздом попросив повернути йому подушку: приніс свою, бо тутешня кушетка мала репутацію.

Емма прокинулася лише раз, коли лікар перевіряв, як діє нове приглушення. Воно виявилося неприємнішим — наче після довгої поїздки її все ще погойдувало. Зате руки не тремтіли. Інший арбітр міг допомогти, і від цього вона вперше заснула без страху, що Тавіанові досить вийти за двері й усе почнеться знову.

Зараз він зупинився перед кошиками.

— Я просив приходити після полудня.

— Так це речі, — відповіла Марта. — Люди ще прийдуть.

Емма обережно переступила згорток. З нього визирав рукав темно-рудого кольору.

— Усе мені?

— Оце вам. Оце теж. А борошно я вже пересипала, бо мішок дірявий.

На столі стояли п’ять запечатаних листів. Емма взяла найменший, повертала в пальцях і поклала назад.

— Можна спочатку поїсти?

До полудня листів стало шість.

Шостий принесли після огляду.

Майстер переходів запропонував пошукати слід на самій Еммі: речі показували лише місце прибуття, але людина могла зберегти більше. Для цього знадобилася фахівчиня з Клану Рисей. Тавіан пояснив ризик за сніданком, поки Емма намащувала хліб маслом.

— Вона побачить дорогу додому?

— Можливо, помітить те, чого не бачать прилади. Обіцяти дорогу не може.

Емма опустила ніж.

— А без звіра?

— Ні.

Вона погодилася. Попросила лише спершу закінчити сніданок.

Огляд проводили в кабінеті, при лікареві. Фахівчиню звали Мірен; у неї були коротко підстрижені нігті й вузький шрам під підборіддям. Вона не торкалася Емми, тільки пересувала стілець, щоб дивитися під різними кутами. Її Рись стояла біля Емминих ніг, настороживши вуха, а Тавіан дуже повільно послаблював приглушення.

Ведмідь під столом підняв голову.

— Досить? — спитала Емма.

Мірен показала два пальці: ще трохи.

По тильному боці Емминої долоні пробігла прохолодна смужка. Рись повернула голову до Тавіана, потім до вікна. Над дахом навпроти розкрив крила великий птах. Емма побачила черепицю крізь його хвіст і вже знала, що це означає.

Тавіан зачинив внутрішню віконницю.

— Орел, — сказала Мірен. — Поштовий двір через два будинки.

Емма подивилася під стіл.

Ведмідь стояв. Його спина поволі опускалася, лапи тоншали.

Тавіан посилив приглушення. Зміна сповільнилася, але не припинилась. Емма стиснула край сидіння й перечекала знайому нудоту. Цього разу її не трусило; кілька хвилин потому вона вже могла пити воду сама.

Під столом сиділа друга Рись.

Мірен прибрала свою.

— Я закінчила.

— І? — спитала Емма.

— Є слід зовнішнього впливу. Найчіткіший біля рук. Але напрямок обривається. Мені треба звірити побачене зі слідом у храмі.

— Тобто ви не знайшли.

— Дороги — ні.

Емма кивнула й допила воду. На лікаря не дивилася: він попереджав, що результат може бути таким.

Коли з Вогнища Рисей прибуло підтвердження, Мірен ще складала свої записи. Посильний простягнув їй два примірники. Один вона віддала Тавіанові, другий поклала перед Еммою.

— Мені шкода, що поки принесла вам тільки це.

Емма провела пальцем по опуклому відбитку печатки.

— Ви ж іще порівняєте сліди?

— Сьогодні.

— Тоді порівняйте.

Після полудня Емма погодилася прийняти всіх разом.

Марта сказала, що за столом уміститься восьмеро, якщо прибрати торцеве крісло й принести табурет із кухні. Тавіан запропонував обмежитися двома представниками за раз. Емма подивилася на шість листів, які чекали, поки їй їх прочитають.

— Нехай чують одне одного. Я не хочу шість разів пояснювати, чому не можу переїхати.

Домовилися на ранню вечерю. До того прийшов реєстратор.

Він був невисокий, мав запорошені рукави й привіз книгу в окремому футлярі. За ним занесли складну підставку. Тавіан звільнив край столу, але реєстратор похитав головою: книга лежатиме на власній.

Емма пересунула чашку подалі.

Почали з імені. Потім були вік, місце проживання, імена батьків. Коли дійшли до Клану, реєстратор дістав вкладний аркуш.

— У графі не поміститься, — пояснив він.

Емма спостерігала, як він старанно переписує шість назв. Її власна Рись лежала на вільному стільці, притиснувши короткий хвіст до боку. Після ведмедя це було величезне побутове полегшення.

— Шлюб? — спитав реєстратор.

— Ні.

— Попередній?

— Теж ні.

— Чинні заручини?

— Немає.

Перо завмерло над сторінкою. Реєстратор повернувся до вкладного аркуша, потім до книги.

— Пане арбітре.

Тавіан підійшов ближче.

Чоловік показав йому рядок. Вони прочитали його мовчки.

Емма поставила чашку.

— Що там?

— Перелік Кланів, із представниками яких ви можете укласти шлюб, — сказав Тавіан.

— У мене є перелік?

— Потрібна спільна належність. Хоча б один Клан.

Вона подивилася на вкладний аркуш.

— А якщо люди з різних?

— Шлюб не зареєструють.

— Зовсім?

— Так.

Емма відкинулася на спинку стільця. Пригадала маму, яка одного разу сорок хвилин розпитувала її тодішнього хлопця про роботу, але принаймні не мала законного права його заборонити.

Реєстратор гортав книгу.

— Зазвичай тут одне найменування, — сказав він. — Однак підстав виключити решту я не бачу. Усі Визнання чинні.