Розділ 16

Таня

Невже і до нас Європа по трохи приходить? Он які вигоди зараз в потязі - закачаєшся! Це вам не звичайний, колишній обдертий плацкарт - тут весь потяг новий! Вагони ще з не подертою, не обмальованою вмілими руками фарбою. Досить зручні, чисті сан-вузли, і навіть тепла вода в них! 

А купе в нас зі Стасом яке?! 

В купе я раніше їздила двічі, один раз ще з батьками до Одеси, інший з друзями в Карпати. Так ось - звичне нам, ну чи мені купе - це той самий плацкарт, лише з дверима, а тут.. 

По перше - купе двохмісне! Тобто ніяких вам других полок, з яких обов'язково буде звисати чиясь нога в вонючій шкарпетці! Ніхто не спускатиметься знизу, й не сидітиме на вашому місці - бо ж зверху лежати весь час не будеш..

По друге - саме купе досить просторе. Стінки м'які, оббиті синьою оксамитовою тканиною, на яку приємно спертися, наче на диван! Самі ліжко-місця з високими м'якими матрацами - на погляд моєї дупки - ортопедичні! Мені б дома такі.. 

По третє - тут вам і світильники. І розетки, і навіть доріжка під ногами! Краса - писана!!

Не знаю яка вартість такого проїзду, адже плачу не я - але поки що, мене все влаштовує!!!

Хоча ні.. не все..

Станіслав Сергійович! Босік мій ненаглядний - на мене якось дивно дивиться. Насупився, наче образився на щось, й зиркає на мене з під лоба! А я що? Я ж наче нічого не зробила.. хоча й хотілося! 

Заїхати йому добряче хотілося! Коли притис мене до столика, та ще й так, що мої сідниці відчули твердий.. ну точно не телефон!! А ще запитати - якого фіга?! Ніколи навіть побіжної уваги не звертав -а тут наче я гола перрд ним - очей не зводить! Так і хочеться язика показати!

Чи може він зрозумів що я таки точно звільнюсь, то можна мене в ліжко затягнути? Типу - всерівно звільниться - чого добру пропадати?..

Але нехай йде на! Небо за зірочкой! Болт йому залізничний, а не доступ до моєї квіточки! Не збираюсь я ставати однією з його довжелезного списку! Мені не свербить, тож нехай чухає своїм патиком в іншому місці! Отож я просто відморозилась від нього! Щось по роботі маєте? Ні?! З усім іншим - не до мене!

В потязі було досить тепло, а їхати тринадцять годин в джинсах і светрі - точно ні! Отож я під мовчазний, пильний погляд боса відкрила свою валізу, дістала звідти чорні лосіни і синю широку футболку і пішла в туалет перевдягнутись.

На щастя туалет тут більш просторіший і ідеально чистий, тож я з легкістю перевдягнулась. Звичний для мене на роботі пучок на голові, я розпустила, щоб голова відпочивала, а саме волосся зібрала в недбалу косу й перекинула на перед, зробила свої справи і назад в купе.

Босік мій напів лежав на своєму місці, про щось напружено думаючи, а коли побачив мене - наче підвис.. одні очі блукали по мені спускаючись і підіймаючись назад, і той захват і жагу які я в ньому побачила.. ой, ой, ой.. - щось мені вже не так сильно подобається перспектива провести стільки часу наодинці зі Стасом...

Але.. іншого виходу в мене немає - отже.. буду морозитись! 

Отож я відвернулась від боса, і спокійно поклала свої речі назад до валізи, дістала навушники, й увімкнувши улюблену музичну збірку - лягла на ліжко по верх ковдри, й заплющила очі - раз вже я тут  - то хоч висплюсь!

Під тиху помірну мелодію і легке прокачування вагону я сама не догледілась як заснула, а прокинувшись - виявила себе дбайливо вкритою ковдрою.. Оце так.. Він що мене вкрив?! 

Ось ці його такі прояви турботи, галантності, ввічливості - якщо чесно, вже починали мене турбувати.. тому що змушували подивитись на Стаса іншими очима.. Змушували відчувати до нього те - що точно ні мені, ні йому не потрібне!

Самого Стаса в купе не було, а я не поспішала вставати, роздумуючи над мотивами мого боса так змінитися.. - може він поспорив на мене? Ну а чого? Може ж таке бути? Тут я почула його швидкі, важкі кроки, і не знаю чому - закрила очі, вдаючи що сплю, п сама ледь-ледь з під вій слідкувала, що ж він робитиме..

Бос відкрив двері дуже обережно, й трохи скривився коли вони зачинившись за ним, трішки стукнули - це він так мій сон оберігає?

Стас постояв кілька секунд просто дивлячись на мене, а тоді тихенько наблизився, й поправив на мені ковдру, підтягнувши її вище..

 Ніжно, майже невагомо, ковзнув своїми довгими пальцями по моїй шиї до вушка - посилаючи табун мурах по тілу, а тоді, схилився наді мною, наче.. наче зібрався поцілувати..

Від цієї думки чомусь одразу стало гаряче.. та я не встигла навіть придумати що сказати, коли його дихання торкнулось моїх губ і..

- Я знаю що ти не спиш...