Розділ 8

Станіслав

Як же розколюється голова...

Це перша думка яка поступила в мій мозок, а друга..

Перестаньте.. перестаньте так голосно стукати!!! 

Я намагався розліпити важкі, наче налиті повіки щоб зрозуміти, що робиться, і хто в мене в квартирі може так голосно стукати..

- Та твою дивізію давай!! - вигукнув поруч чоловічий голос, змушуючи мене скривитись в болісній гримасі, й схопившись за голову двома руками - сісти..

- Ооввв... - голова загула, світ розгойдувався й я ледь не впав на четвіреньки - давно в мене не було такого будуна.. Стільки ж ми вчора випили?!!!

- О, ти вже прокинувся солоденький.. 

Від звуку чужого, чоловічого голосу поруч - я закляк.. а тоді, трохи боязко привікрив одне око і охринів, втрачаючи дар мови..

Я був не всебе..

В незнайомій кімнаті, поруч ліжка на якому я зараз сидів, на кріслі, за ігровим комп'ютером сидів повністю голий пацан років вісімнадцяти.. це що за нах..?!!!

Я б певно підскочив зараз, але як тільки рипнувся - голова пішла обертом, а ковдра що остаточно сповзала з мене, показала що і я! Мать вашу - повністю голий!!!!

- Ні... Ні-ні-ні-ні... Тільки не кажи що ми... - мені хотілось кричати - та я заледве шепотів це, поступово переходячи на фальцет.. 

- Ну, так! Ми спали разом! - шкірячись до мене проговорив цей.. хлопець, щоб його... А в мене аж нутрощі похололи.. 

Що блять вчора сталось?!  Як?!!!

- Що було?! Де я?! Останнє що пам'ятаю - ми з Власом і Олегом сиділи в барі, а вони обговорювали мою помічницю...

- Ну так, ти ж сам мені розповідав, що тебе дістали жінки і від них одні проблеми, тож краще працювати з чоловіками, і взагалі з ними все легше, ніж з жінками, особливо з рудими...

Я шоковано витрішився на хлопця, розуміючи що це точно мої слова, а значить... Боже.. тільки не це... Невже я дійсно.. я підняв очі на хлопчину, лише зараз розглядаючи руді короткі кучері, голубі очі і легку неголеність на обличчі вкритому канапушками..

Мать його на ліво!!! Я що з того шоку, в який увігнала мене Тетяна - на хлопця поліз?! Блять - мужики ж мене спершу засміють, а потім загноблять - але то фігня! Як?! Як тепер жити з думкою що я провів ніч з... Бляяаать.....

- Де мій одяг?.. - ледь прохрипів я, обгортуючись ковдрою і мріючи про те - щоб з моєї пам'яті було стерто не тільки вчорашню ніч, а й цей ранок ..

- В коридорі.. - відкинувшись на кріслі, хлопчина з посмішкою мене розглядав - Ти ж вчора, ще там став роздягатись, виставляючи мені на показ усі свої принади з питанням - Ну от що моїй помічниці могло в мені не сподобатися?! Я ж ідеал!!! А потім ще й покрутився, показуючи усі свої.. грані...

- Блять, мовчи... - я закрив тісно очі, накриваючи голову руками - краще не знати.. краще не згадувати і не чути що було, бо... Та це пиздець....

Не маючи більше жодного бажання перебувати на цьому ліжку, в цій кімнаті, я підхопився з ліжка, й намагаючись вгамувати вертольоти в голові і нудоту, що вже підпирала горло - так як був, в чому мати народила кинувся до дверей, одразу вилітаючи в невеликий, яскраво освітлений передпокій..

Від яскравого світла що заливав коридор, я замружився, й не побачив що там хтось є, а тоді  скривився від голосного вигуку:

- А бодай тобі!!! Щоб ви були здорові!!!

Я закляк від болю що розірвала голову, а тоді і відрозуміння - що ми з тим хлопцем, виявляється тут не самі! 

- Станіслав Сергійович - від голосу моєї помічниці - бодун миттю відступив, а я ошелешино витрішився на Таню!. Твою мать, що тут робиться?! - Може ви нарешті одягнетесь? Я вчора вже все побачила...

Коли до мене дійшла суть її слів, я прикрив очі, а в голові пульсувала лише одна думка - пристрельте мене хтось...