Розділ 5

Дякую мої любі за 50♥️ - обіцяний позачерговий розділ!

Станіслав

- Стасе, це правда?! - ні тобі привіт друже! Ні як справи?! А просто одразу в лоба, але Влас завжди такий..

- Що правда?! - я потер пальцями втомлені очі, відкидаючись в кріслі..

- Що Тетяна твоя звільняється?! Вже навіть до мене в офіс ця новина дійшла! Що дістав таки малу?!

- Не зрозумів?! А ти вже звідки знаєш?! - я аж з крісла підірвався.

- Так вже весь бізнес центр гуде про це! І наскільки я знаю, їй вже навіть пропозиції на роботу почали надсилати.Ти ж не проти якщо я теж відправлю? Мені б не завадила така помічниця!

Аррргггг.. Якого хріна?!!!

- Тільки спробуй!... - просичав я - Я її не відпущу!!!

- Легше друже, легше.. - я навіть крізь телефон знаю що той хрін зараз шкіриться - Тільки ось питання - вона про це знає?! Та і чому ти хочеш її тримати? Ти ж сам постійно нам з Олегом торочив, що тобі було б легше з якимось чоловіком працювати, ніж з Танюшою! Але звільнити немає за що. То чому тебе зараз ковбасить?!

Правда матка в лоба від Власа, трохи протверезила мене.. а справді чому?!

Чому мене так заїло, що вона від мене йде?!..

Я ж пів ночі спати не міг - згадував, прокручував нашу розмову в голові. Її голос, її очі, сміх..

Я думав про те що не відпущу. Про те, як втримати. Але не про те, чому не хочу відпустити...

І лише зараз, коли Влас отак в лоба запитав, я раптом задумався - чому?.. В голову одразу прийшла найбільш логічна думка - звичка. Я звик що вона завжди поряд. Що виконує все що потрібно. Майже ніколи не перепитує двічі. Ловить все на льоту. Звик що на неї можна покластися. Звик до її спокою, розважливості, пунктуальності, зусередженості.. 

- Я просто до неї звик. Та і навряд чи знайду такого ж компетентного помічника як вона.

- Ага-ага.. - глузливо протягнув Влас, і одразу перевів тему -  зустрічаємось на вході за десять хвилин?

Я поглянув на годинник і присвиснув - майже шоста, а я так зависнув в кодах програми, що день для мене просто пролетів..

- Так, до зустрічі.

Я швидко зберіг зміни в початковому коді нової програми, і прихопивши ноутбук з собою пішов на вихід.

В приймальні Тетяна щось зусереджено друкувала дивлячись в монітор і не помічаючи мене. Кілька пасом волосся вибились з її пучка на голові і ніжно обрамляли овал обличчя. З серйозним виразом вона перечитувала надрукований текст, а тоді прикусила пухку нижню губу, потримала так кілька секунд, відпустила, а за тим, рожевим язичком швидко облизала губи, від чого в мене сіпнулося нижче пояса..

Охриніти.. В мене що встав на власну помічницю?!

- Тетяно, робочий день закінчився. Ви мені сьогодні вже не потрібні, тож можете їхати додому.

Шокований погляд волошкових очей спинився на мені, а я ледь не засміявся, бо вже вдруге за сьогодні зміг настільки здивувати свою помічницю, що вона знову згубила свою холодну маску.. Ну так, я знаю що був дуже вимогливий до неї. І трохи грубий.. може й не трохи, але я такий який є, і не збирався прикидатись іншим, тим паче що постійно компенсував свою грубість - гарними преміями.

Але коли вже Таня заговорила про звільнення, я готовий трохи переглянути своє ставлення до неї, тож..

- Дякую. Вже йду. - вона вже встигла взяти себе в руки, і стала одразу збиратись, попутно ховаючи документи до сейфу, й вимикаючи комп'ютер. Я стояв в дверях, і просто спостерігав як чітко і вивірено вона все робить - це було гарн.. І вона гарна... 

Сьогодні на ній був брючний костюм чорного кольору, що гарно облягав фігуру, а біла кофтинка під ним, гарно контрастувала на його фоні. Таня дістала куртку з шафи поруч, і я підійшов ближче забрав куртку з її рук, щоб допомогти одягнутись..

Чому це зробив - не знаю, просто захотів.. Тетяна ж на мить завмерла, а тоді мовчки, все ж дозволила мені допомогти їй одягнутись. Опинившись в неї за спиною, на відстані подиху, мене окутав аромат вишневого цвіту. Такий п'янкий, що захотілось заритись носом в її волосся і вдихати його знову і знову..

 Що це за фігня?!

Я швидко відскочив від неї, і пішов на вихід з офісу. Потрібно припиняти придивлятись до Тетяни, бо щось мене починає клинити на ній! А мені вона потрібна виключно як толковий помічник! А не ось це от... Тай вона ясно вчора сказала - що я не в її смаку. Образливо звісно, адже на мене не одна вішалась, але то напевно на краще. І пофігу що в середині від цього щось шкребе - дівчат кругом мало чи що?!

Ліфт привіз мене на перший поверх, і я вийшов на двір. Весняне, ніжне повітря одразу вдарило в обличчя, й довелось трохи примружити очі від сонця, а збоку на сходах мене вже чекав Влас.

- Привіт друже.

- Привіт. 

Ми обмінялись рукостисканням, й почали спускатись зі сходів в напрямку парковки

- Станіслав Сергійович - гукнула мене Тетяна і я спинився, одразу повертаючись - Ви забули ноутбук.

Вона швидко наздоганяла мене, тримаючи в руках сумку з моїм ноутбуком - піпєц мене торкнуло, що я навіть ноутбук, який ніколи не лишаю без нагляду, забув в неї на столі.

- Дякую.. - проскрипів я крізь зуби, адже обіцяв собі, бути з нею ввічливим, але Таня вже не дивилась на мене, а розширеними очима дивилась як недалеко від нас, біля обочини зупинявся абсолютно чорний мотоцикл Yamaha FZ 250

Я сам з цікавістю розглядав крутий мотоцикл, який зупинившись в трьох метрах від нас. З нього зліз  високий чоловік в чорній шкіряній куртці, і таких же штанах, а тоді він зняв шолом, і посміхнувся на усі тридцять два, дивлячись прямо на мою помічницю!

Якого біса?! Я повернувся до Тетяни, яка реально ошелешино дивилась на того чоловіка. А за мить її очі точно як вчора, спалахнули золотими іскрами. Губи розтягнулись в широкій посмішці, відкриваючи взору її ямочки на щоках, і моя тиха, врівноважена помічниця, з воплями - Андрій!!! - буквально полетіла до нього й обійняла за шию! А цей мужик, зі сміхом, підхопив її під сідниці, так, що вона обвила його ногами і став її крути!