Розділ 4

Таня

Напевно від радості, що підписав контракт з англійцями, мій бос почав ставати схожим на людину...

А можливо це від радості, що я звільняюсь? 

Ні, ви не подумайте, він мені навіть слова за це не сказав! Натомість зайшовши в приймальню, одразу знайшов мене очима, відсканував поглядом з гори до низу, посміхнувся, і видав:

- Доброго ранку Танюша. Ти сьогодні дуже гарно виглядаєш. За п'ятнадцять хвилин, принеси мені кави, будь ласка.

І поки я шоковано на нього витріщалась, Стас мені підмигнув і зайшов у свій кабінет..

Тепер я вже вражено витріщалась на закриті за ним двері...

Ну і що це було?

Що сталось з моїм босом? Невже і справді настільки зрадів що я звільняюсь, що хоч на останні два тижні стане ставитись до мене як до людини?!

Ну, просто щоб ви зрозуміли, за шість років роботи на нього, я жодного разу не чула ні доброго ранку, дня, чи вечора. Ні таких слів як дякую, чи, будь ласка,.. Та я від нього навіть погляду зайвого не отримувала, наче я не людина - а предмет інтер'єру, тільки з інтелектом.

А тут за ранкові дві хвилини, я почула у свою сторону, і привітання, і прохання, і навіть таке банальне "будь ласка"..

М-да...

Від витріщання на закриті двері, мене відволік дзвінок телефону, нагадуючи мені що я таки на роботі й це не сон. Вислухавши співрозмовника, і швидко внісши необхідні зміни в графіку боса, я рушила на кухню. 

Дві хвилини, і еспресо без цукру готове. Підхопивши папку з необхідними паперами та свій записник, коротко постукала у двері й зайшла в кабінет.

Якщо до цього Стас вивчав щось на екрані комп'ютера, то як тільки я увійшла в кабінет одразу підняв на мене очі й посміхнувся..

Капець.. я ледве з кроку не збилась. Краще б і далі поводився як придурок - я принаймні до нього такого вже звикла..

- Ваша кава - я як завше поставила чашку по праву руку від боса, і одразу стала зачитувати йому розклад на сьогодні... - .., а ще на вечір у вас була запланована зустріч з Олегом і Власом, її підтверджувати?

- Так, підтверджуй. 

Задумливо підтвердив Стас, який весь цей час поки я говорила не спускав з мене очей. Я буквально шкірою відчувала як його погляд ковзає по мені з верху в низ, наче він вперше мене побачив. Дідько, нехай не дивиться так! А то мені важко тримати на собі маску професійної стриманої-холодності. Бо моє внутрішнє я, яке я на роботі постійно запихала чим поглибше, так і норовить вилізти й запитати: чого вилупився?! Що гарна, так?! Дивись не подавись! Не для тебе квіточка!

Та мені вдалось себе стримати, бо він напевно просто ще не відійшов від шоку, що я звільняюсь.. До речі про це!

- Станіслав Сергійович, на рахунок мого звільнення - я спокійно поглянула на свого боса, який від моїх слів одразу весь підібрався - Ви вже маєте на моє місце кандидата, чи мені дати розпорядження для пошуку відповідного чоловіка?

Я спокійно дивилась на враз спохмурнівшу пику свого боса, запитально вигнувши брову на його мовчання..

- Сядь Танюш.. - так.. схоже дивацтва продовжуються, та я не подала виду і спокійно сіла в крісло для відвідувачів, та на цьому все не закінчилось. Стас встав зі свого місця, обійшов стіл і сів в крісло поруч мене, пильно дивлячись в очі, наче хотів через них залізти в мій мозок і прочитати про що я думаю..

- Я знаю що був не надто.. приємним для тебе роботодавцем, але я не хочу, щоб ти звільнялась. Тому готовий переглянути умови нашої співпраці на більш прийнятні для тебе. 

Ого .. мої брови полізли на лоба, а щелепу довелось підперти долонею, щоб не впала - Ну ніфіга собі!?!!! Схоже Артем був правий, і оце його раптове, нормальне ставлення до мене - це всього лише для того, щоб я не звільнилась..

- Станіслав Сергійович, в цьому нема потреби. Моє бажання звільнитись, засноване не на небажанні з вами працювати, чи умовах праці, а на моєму бажанні займатись тим, чим давно мріяла. Раніше, мені не дозволяли обставини, а тепер я маю змогу почати робити те, що хочу.

Бос спохмурнів, хмикнув, і все так же не зводячи з мене очей, задумливо потер підборіддя.

- І все ж я хочу, щоб ти ще раз, добре подумала. Я готовий зробити твій графік більш нормованим. Вісім годин не обіцяю, але без нічних виїздів до мене, і без додаткових годин, без крайньої потреби - можу дозволити. Як і повноцінний вихідний в неділю. За суботу - по можливості, якщо не буде термінових справ. Але навіть зі скороченням твого робочого часу - заробітну плату залишимо на теперішньому рівні.

Ого.. неочікувано... Бляха, знала б що так буде - я б ще кілька років тому сказала б що звільняюсь, щоб отримати такі "плюшки" але що вже.. Та й не факт, що він би так само відреагував.

- Дякую звісно, але..

- Почекай. - перебив мене бос, виставивши в перед долоню - Обдумай мою пропозицію день-два, а тоді скажеш остаточне рішення. А поки що, йди працюй.

Ось і повернувся мій роздратований працедавець! Все що потрібно було для цього - просто не погодитись з ним...

Я піднялась з крісла і пішла на вихід, тихо прикривши за собою двері. Думай дорогенький що хочеш, а мені немає про що! Я для себе вже все вирішила! Отож не відкладаючи більше, я написала листа на корпоративну пошту HR-менеджера Сергія Івановича, вказавши вакансію й обов'язкові навички для майбутнього помічника Стаса.

Відповідь прилетіла буквально за хвилину, і не по емейлу, а задзвонив телефон:

- Танюша, тебе що звільнили?! - шокованим голосом запитав Іванович 

- Ні Сергію, я сама принесла заяву на звільнення, тож тепер потрібно знайти когось на моє місце. 

- Таки довів тебе наш тиран так?! Я й так здивований що ти так довго витримала, але що вже..

Я на це лише посміхнулась, адже дивувалися усі, хто не знав моєї ситуації, як я так спокійно терплю такі умови роботи..

До обіду робочий день проходив як зазвичай - дзвінки, папери, документи. Звірити, внести правки, організувати, уточнити. Коли нарешті прийшов час обіду, я спустилась на другий поверх бізнес-центру в їдальню, і при моїй появі - раптово стихли усі розмови, і усі раптом подивились на мене - наче в мене роги виросли..