Розділ 3

Тетяна

- Хух.. - нарешті витискаю на дев'ятий поверх своє тлінне тіло, й видихаю. Ліфт через відключене світло не працює, а я вже після цілого дня в офісі, і опівнічних вилазок до боса - заледве ноги переставляю!

Застигаю біля вхідних дверей, навпомацки шукаючи в сумці ключі. Зазвичай я завжди їх кладу в боковий карман, щоб одразу мати до них доступ, а сьогодні зранку так поспішала, що просто кинула їх в сумку, а тепер спробуй там щось знайди. Вона в мене велика, і в ній є все що завгодно, від канцтоварів і косметики, до викрутки, ліків і чоловічого одягу - бо невідомо що знадобиться моєму босу в конкретну хвилину, як і те, де ми в той момент будемо! А оце його коронне - ти мала здогадатись що мені воно буде потрібне! Або, воно мені потрібно на вже! Брр.. Ото й ношу все що може знадобитись з собою.

Якраз намацую пальцями нарешті ключі, коли чую як провертається замок в дверях, і в просвіті з'являється голова Артема

- Скажи що все пройшло добре, і ти звільнилась! - набурмосено дивлячись як я знесилено спираюсь плечем на стіну запитує в мене брат. 

А я втомлено посміхаючись, відліплююсь від стіни, й вигинаю брову:

- Може ти хоч в квартиру спершу дозволиш зайти?

- Якщо ти зараз скажеш, що не поклала перед тим шовіністом свою заяву, я просто зачиню двері, й підеш спати до себе в офіс! Ти й так там майже живеш! - обурюється брат, ставлячи руки в боки, але зітхає і таки відходить в сторону.

- Я сказала Стасу що звільняюсь. Тож за два тижні, я стану вільною немов вітер!..

Якраз встигаю договорити, коли брат з дикими папуаськими криками - Ура-а-а!!! - обхоплює мене за талію і починає крутити! 

Я сама пищу і сміюсь від такого прояву радості брата за мене, та все ж прошу поставити мене на землю.

- Боже сістер, нарешті ти таки це зробила! Нарешті звільнилась від цього деспота! Нарешті матимеш нормальний, нормований робочий день і будеш сама собі керівник!

Я втомлено присідаю на канапу, скидаю взуття, і з блаженною радістю витягую ноги.

- Я сама не вірю що нарешті поклала йому заяву на стіл, і в голос сказала що звіляюсь. 

Артем тим часом вже вішає мою куртку до шафи, ховає взуття в тумбу, і ставить біля моїх ніг кімнатні тапочки. На цей вияв турботи я втомлено посміхаюсь, і з силою відриваю себе від канапи, змушуючи тіло піднятись і піди до спальні..

- І що він? Як відреагував?

Я видаю короткий смішок, згадуючи яким здивовано-розгублений був Стас, коли я попросила підписати заяву на звільнення. Ну так, ніжданчик вийшов..

- Був шокований? - продовжує Артем - Чи зрадів, що нарешті замінить тебе кимось чоловічої статі? - допитується брат, не відходячи від мене ні на крок, заходить за мною до спальні, й допомагає зняти піджак, який одразу вішає на спинку стільця..

- Шокований був, і розізлився.. Але давай я розповім тобі все зранку, бо навіть сил вже не маю говорити. Хочеться в душ і до подушки..

 - Добре Танюш, але завтра ми це обов'язково відмітимо!

Я на це лише втомлено посміхаюсь, беру халат, білизну і волочусь в душ. Швидко змиваю з себе цей нескінченний день, наношу на обличчя крем і за хвилину вже лягаю під ковдру, прикриваючи очі..

Коли за кілька годин дзвонить будильник, я тихо стогну, накриваючись з головою, мріючи про одне - щоб ці два тижні що залишились мені відпрацювати - минули якнайшвидше! Адже останнім часом я все частіше мрію банально виспатись!!!

За п'ять хвилин будильник знову дає про себе знати, і я таки нашкрібую сили щоб здерти своє тіло з ліжка, й привідкривши одне око, як сомнамбула плетуть в душ. На щастя вода швидко приводить мене до тями. А згадавши, що я таки вчора нарешті повідомила босу що звільняюсь - і настрій покращується! Швидко роблю усі необхідні ранкові процедури, й закутавшись в теплий халат виходжу в коридор, де мене вже чекає брат з чашкою кави в руці.

- Ммм.. ти мій рятівник. - вдихаю ароматний запах , і від задоволення прикриваю очі - Дякую братику, добрий ранок.

- Добрий ранок сістер! Ходімо я вже панкейків насмажив! - брат вказує рукою на кухню, і мій настрій стрибає ще на кілька позначок в верх..

- Щоб я без тебе робила? 

- Жила б в своє задоволення і робила б те що хотіла - вже зовсім іншим голосом, тихо вимовляє Артем відводячи очі, а в мене одразу посмішка зникає з губ.

- Не верзи дурню! Я не уявляю якби залишилась абсолютно одна! - на очі одразу навертаються сльози, коли згадую події шестирічної давнини, а за мить вже брат обіймає мене, притискаючи до себе.

- Вибач Танюш. Просто як подумаю скільки всього ти витерпіла, скільки всього зробила заради мене, що я...

- Перестань будь ласка! - обриваю я Артема - Давай краще поп'ємо кави, і я тобі розповім що говорив мені бос, коли я поклала перед ним заяву на звільнення..

Я обриваю болючу для нас обох тему, й в барвах починаю описувати Артему, як перекосило Стаса від моїх слів про звільнення, і що він потім видав!

- Ну він і телепень таке спитати! Закохатися в нього можна, хіба що за гарні гроші які він тобі платить! Але він звісно ж розізлився, і не зміг видати нічого розумнішого..

Іронічно хмикаєм Артем, на що я посміхаюсь. Ну так, не очікував босік що я вирішу звільнитись, але оте закохалась.. - до мене як дійшла суть питання - аж порвало від сміху! 

Він звісно красунчик, і досить розумний, та на цьому усі його чесноти і закінчуються. Адже він ще той бабій, який жіночу половину людства ні в що не ставить. За усі шість років що ми працювали разом, наскільки я знаю - він з жодною дівчиною не зустрічався більше двох разів. І то випадково. А про те, як він відносився до мене - я взагалі промовчу. Єдина причина по якій я погодилась це все терпіти - в мене не було вибору. Я мусила. Заради брата. 

А тепер, коли Артем вже повнолітній, я нарешті можу почати жити так як я хотіла. І займатись тим, про що завжди мріяла! 

- Слухай Танюш, якщо він раптом почне тебе вмовляти залишитись, там зарплату підвищить, чи що та він ще придумає - я тебе прошу, не погоджуйся! Бо я ж тебе знаю, знову пожалієш його і залишишся, як було з цим контрактом!