Розділ 2

Станіслав

- Що?!

Я кидаю здивовано-ошелешений погляд на заяву переді мною, й знову підіймаю погляд на помічницю. Мені здається що вона зараз скаже що це жарт. Коротко як завжди посміхнеться, і скаже не зважати. Що втомилась.. що був довгий день. Нехай навіть почне обурюватися що я змусив її чекати мене до ночі в офісі, але не мовчить..

- Тетяно, як це все розуміти?! Що значить заява на звільнення?!

Мене просто накриває обуренням! Вона не може! Не може просто взяти і звільнитись!!

- Станіслав Сергійович, вам немає чого обурюватись. Договір з англійцями ми вже підписали. Моєї подальшої допомоги тут вже не потрібно. Інших нагальних, термінових проектів в нас поки що немає, отже я вас не підставляю і не кидаю в важливий момент. Я діждалась підписання угоди, і лише після цього звільняюсь. 

Спокійно, наче малій дитині видає Тетяна, чим ще більше мене вибішує! 

- То це що, я ще подякувати тобі повинен?! Та якого чорта?!  - я підривають з крісла, в кілька кроків обходжу стіл опиняючись впритул до своєї помічниці, й охоплюю руками її плечі - Ти працювала на мене стільки років, а тепер ось так просто - я вирішила звільнитись?

Перекривляю її, й легенько струшуючи, чим змушую дівчину здригнутись. Буквально нависаю над нею, змушуючи задерти голову, щоб поглянути мені у вічі, й гарчу:

- Чому ти вирішила мене кинути?!

Мене просто роздирають з середини гамма почуттів які я не хочу навіть озвучувати! Єдине що розумію точно - я не хочу її відпускати!

Сині, майже волошкові очі Тетяни округлюються від здивування, щось в них змінюється, наче якась іскра запалюються в їх прохолодній глибині, що в мене аж подих перехоплює - чому я ніколи не звертав увагу, які гарні в неї очі?.. 

Тьху ти! Вона не за гарні очі мені потрібна! Тож знову струшую дівчину, а вона наче з трансу вийшовши, неочікувано сильно штовхає мене долонями в груди

- Мені боляче! - гарчить, а її очі так само як і до цього, знову спалахують розсип'ю золотих іскор. Я ж нарешті відпускаю плечі Тані, але не відходжу, чим даю зрозуміти, що без відповіді вона не піде.

Але моя помічниця знову мене дивує - вона видає короткий смішок, й сідає в крісло, а тоді поблажливо вказує мені на те що поряд! Наче це не вона в мене в дома, а навпаки. Я ж лише складаю руки на грудях, й впираюсь сідницями в стіл - нехай навіть не думає, що я її слухатимусь.

- То я слухаю! Чому ти звільняєшся?! - а тоді примружуюсь, маючи перший здогад - Невже тебе хтось переманив від мене? 

Відчуваю як від цієї думки, в середині починаю закипати, адже це досить логічний варіант! Невже вона продалась.. 

- Ні. Хоча мені й пропонували це багато разів, та я не бачила сенсу міняти шило на мило. - спокійно відповідає Таня, і я відчуваю як на душі одразу стає трохи легше - А причина мого звільнення проста Станіслав Сергійович, просто ця робота не є вершиною моїх мрій. Я хочу працювати в абсолютно іншій галузі, і саме тому звільняюсь. А ви, як і хотіли, візьмете на моє місце чоловіка, щоб не... - вона замовкає на мить, кидаючи на мене гострий погляд, нагадуючи скільки разів я говорив про те, що мені краще працювати з чоловіками.. - Загалом як і хотіли. А я відпрацюю необхідні два тижні, підготувавши того кого ви виберете зайняти моє місце.

Я глибоко вдихаю стискаючи кулаки. Дідько.. Так я не люблю працювати з жінками. І Таню я спершу заледве терпів, взявши її на роботу до себе бо моя тітка, єдина рідна мені людина - дуже за неї просила. І лише потім зрозумів що вона виявляється дійсно толковий працівник, і жодного разу не перейшла субординацію. Взагалі трималась відсторонено, як я і вимагав. Але можливо..

Я ловлю її погляд на собі, яким вона з під вій мене розглядає. Бачу як він затримується на татуюванні у мене на грудях, яке видно під розстебнутою до половини сорочкою, і криво посміхаюсь - а може таки дійсно причина в іншому...

Щоб перевірити свій здогад, я відштовхуюсь від столу, й в два кроки опиняюсь біля Тані, схиляюсь над нею, ставлячи руки на підлокітни її крісла, буквально нависаючи над нею. Дивлюсь вивчаючи синяву її очей, а тоді спускаюсь поглядом на її пухкі натуральні губи, підфарбовані малинового кольору помадою.. мм.. цікаво вони солодкі? Може скуштувати?! Дурня звісно, мені романи на робочому місці не потрібні, але Тетяну перевірити можна..

Я знаю як ці мої погляди діють на дівчат, й знову дивлюсь в очі Тані, й з задоволенням помічаю іскри в її очах, і як несвідомо вона міцніше стискає свої губки

- Ти що, в мене закохалась?!

Від здивування її очі розширюються, а ідеально вигнуті брівки повзуть на лоба, а тоді.. її очі реально починають сяяти від розсипу золотих імпульсів, повні губки розтягуються в посмішці, від чого на щоках з'являються ідеальні ямочки, а тоді Таня вибухає сміхом...

Я знову стою в ступорі - бо вперше за шість років бачу як вона сміється і просто залипаю дивлячись на свою помічницю. Посмішка настільки змінила її обличчя, що я просто завис, відмічаючи нарешті що вона дуже красива. І сміх у неї гарний, мелодійний. Такий запальний, що я і сам посміхатись хочу. Але..

Вона ж зараз сміється саме з мене! Точніше з мого питання!

-  Чур мене! Сплюньте три рази! - крізь сміх промовляє Тетяна, втираючи кутики очей - Ну ви й сказанули!

Вона ще посміхається, але натикається на мій сердитий погляд, і одразу бере себе в руки, повертаючись до свого звичного образу суворої бізнес леді, а я про себе відмічаю, що їй дуже личила посмішка.. Тільки якого біса мені є до цього діло?! Я відхиляють, й знову спираюсь сідницями на стіл

- Вибачте. - Таня по своєму розцінює мій похмурий погляд - Та я точно в вас не закохана. Більше того - ви не в моєму смаку. Та й не має це жодного відношення до роботи. Я своє рішення не зміню. - вона підіймається з крісла, й спокійно стає навпроти мене - Проте, як би мені не було важко інколи працювати з вами, та я вдячна за цей досвід, і за те що взяли мене тоді, ще без належної освіти, і без досвіду на роботу. Але зараз, я хочу рухатись далі, тому і звільняюсь.