Розділ 1

Станіслав
 

Як часто ми не розуміємо, що хтось важливий, дорогий серцю, майже рідний, той хто завжди приходив на допомогу, виручав, підтримував, просто тихо був поруч, поки не втратимо...
От і я не розумів.. Не цінував.. Поки одного дня...
____

- Вітаємо вас з підписанням контракту! - каже мені містер Лорано, якого я з помічницею обхожували майже рік, аби добитись цієї співпраці!

- Навзаєм!

Ми тиснемо один одному руки. Я намагаюсь стримано  посміхатись, до чортиків задоволений собою! Єссс!!! Я таки зумів! Тепер це міжнародний рівень!

Багатомільйонна угода, яка вивела мою компанію на міжнародну арену, поставивши поруч з світовими ІТ компаніями. 

Програмне забезпечення яке розробляю я і моя команда, немає аналогів у світі, й англійці вже не перші хто його оцінив, та саме з цією компанією, я хотів працювати найбільше! Я йду проводити тепер вже своїх партнерів, оставляючи все решту на Танюшу. 

Моя помічниця була єдиною серед присутніх на засідання жінок, і педантичні англійці, хотіли пропустити даму в перед, адже ми збиралися в ресторан, відмітити це діло!.

- Оо.. Тетяна залишиться тут, вона має ще не закінчені справи. 

Я пропустив партнерів в перед, а сам повернувся до помічниці

- Збери документи, їх мені на стіл. Дочекайся мене, і підготуй звіт по інших відділах, я маю їх сьогодні переглянути 

Ось тепер, діждавшись від помічниці згідного кивка, зі спокійною, радісною душею, я рушив на вихід.
Обід з англійцями затягнувся до самого вечора. От люблять вони нашу кухню, а особливо заглядаються на наших дівчат! Та чому лише вони?! Я й сам заглядаю. Постійно. Майже щодня! Кілька годин "позадивлявся" - й далі до роботи!

І от вже скинувши з себе увагу партнерів, думав їхати в офіс, вже певен що помічниця, як вірний песик чекає мене ще там, але он та чорнява дівчина, так звабливо рухалась в такт музиці, вигинаючись в своїй короткій сукні, кольору стиглої вишні, що я не встояв..

- Я приєднаюсь.. - я не питаю, просто обіймаю крихітку зі спини, підлаштовуючись під її ритм. Її досить миле личко, повертається до мене, й мала окидає мене оцінювальним поглядом, явно не пропускаючи ні дорогий, пошитий на замовлення костюм, ні rolex на моєму зап'ясті, і її руки опиняються на моїй шиї, а трохи занадто накачані губи розпливаються в білозубій посмішці..

- Не проти солоденький..

Мм.. а далі все за планом. Танець, коктейль, таксі, окрема квартира спеціально для таких зустрічей, і наступні дві години я з радістю розслабляюся, відпускаючи напругу останніх місяців.

Вдосталь набавившись дівчиною, ім'я якої я навіть не запитував, йду в душ, подумки вже прикидаючи - лягати спати, чи таки дзвонити помічниці, щоб везла документи мені сюди, бо в офіс їхати вже не хочу..

- Куди ти втік котику.. - притискається до мене зі спини повністю оголена чорнявка, й треться об мене хтивою кішкою, та я відсторонююсь, витираю себе полотенцем, й пов'язавши його на бедра, кидаю холодний погляд з під лоба

- На сьогодні все кицю. Можеш поспати до ранку, або я викличу тобі таксі.

Не дивлячись більше на дівку, виходжу з ванної, не звертаючи уваги на обурення яке звучить позаду. Йду до своїх штанів, дістаю з гаманця кілька зелених банкнот, й залишивши їх на ліжку, йду на кухню попити води, попутно набираючи помічницю.

Мені всерівно що на годиннику вже початок першої, я знаю що Таня приїде по першому дзвінку, і навіть не здивуюсь, якщо вона ще й досі чекає мене в офісі - в нас договір, вона доступна двадцять чотири на сім! За що отримує баснословну як для помічниці заробітну плату.

- Слухаю! - вже після другого гудка відповідає спокійним голосом 

- Привези документи до мене, я попрацюю з дому.

- За двадцять хвилин буду.

Отже я не помилився, і помічниця таки мене чекала.. Щось трохи дряпає в середині, якісь залишки совісті певно, адже вона досі мене чекала в офісі, але я швидко їх душу ще в зародку - це її робота.

Чую як гупають вхідні двері і задоволено посміхаюсь - чорнявка пішла, певно ще не усі мізки від ботоксу злиплися.. 

Швидко одягаюсь, замикаю квартиру, й підіймаюсь на шість поверхів вище, де знаходиться двох-поверхова квартира в якій я живу коли в місті. Моїм одноразовим, як говорить тітка - сюди зась. Лише їй, ну і ще Тетяні, як моїй помічниці дозволено приходити сюди, і то лише коли я тут.

Якраз встигаю приготувати еспресо, коли роздається дзвінок в двері, й я йду відчиняти двері.
Помічниця як завжди в усьому діловому, з непроникним виразом обличчя входить в середину, і спокійно йде за мною до кабінету. Розкладає переді мною теки з документами, попутно доповідаючи про все, і лише після того як я киваю, спокійно запитує:

- На сьогодні все?

Чесно, я інколи дивуюсь цій жінці.. дівчині.. адже їй лише двадцять п'ять - де в ній береться така стійкість? Я інколи її навіть боюсь.. дурня звісно, але її внутрішній стержень мене інколи просто вражає..

- Танюша, за свою виконану роботу, проси в мене що завгодно!

Я б можливо вибачився перед нею що вже так пізно, і все таке - але то не в моїх правилах, вибачатись перед жінками, тож просто виконаю її побажання. Тим паче вона це дійсно заслужила! 

Обличчя моєї помічниці освітлює коротка, однобока посмішка, а тоді з папки що тримала ще під рукою, вона дістає лист паперу, й кладе переді мною..

- Підпишіть будь ласка мою заяву на звільнення..

Ну що мої любі, ви готові до нової порції кохання, добре присмаченої гумором і жартами? Якщо так, чекаю вашої підтримки, коментарів і сердечок, адже ви безмежно надихає те мене цим!

З любов'ю ♥️ Ваша Таня!