Глава 42

Ну нарешті… Ніколи не думала що буду така щаслива, коли просто ступлю на землю. Я ніколи не страждала проблемами у транспорті, але в літаку мені вперше стало зле. Як згадаю, аж мурашки по шкірі.

В аеропорту мене зустрічає жіночка, яка буде моїм куратором під час презентації. Мені пощастило, адже вона доволі відкрита та дуже мила.

Всю дорогу вона розповідала про письменників, які виступатимуть на презентації, і я, чесно кажучи, нереально щаслива. Я побачу тих, на кого завжди рівнялась і чиї роботи надихали мене. Ох, якби й мої роботи хоча б трішки прийшли їм до вподоби. Я б стала найщасливішою!

Поки ми їдемо вирішую написати повідомлення Стасові.

"Я вже приземлилася. Загалом все добре, але в літаку мені стало трішки зле. Зате тепер я точно знаю, що літати це не моє)"

Відправляю повідомлення, але вирішую додати ще дещо.

"Шалено сумую за тобою і кохаю!"

Усмішка сама з'являється на обличчі, як тільки бачу що повідомлення прочитані. Серце шалено стукає в передбаченні відповіді.

"Я чекав на твоє повідомлення, малюк. Кохаю тебе. І так, я сумую дужче!"

Таке коротке повідомлення, але саме це змушує мене відчувати себе надзвичайно щасливою. Ой лишенько, і як же я маю прожити цей тиждень?

- Твій хлопець пише? - раптом голос Елліни, моєї кураторки, змушує нарешті взяти себе в руки. Я й забула що їду не сама.

- Так, це він. Ніяк не можу звикнути до таких відносин, - відверто кажу. Не знаю чому така щира з цією чужою людиною, але чомусь мені здається що вона з відкритою та чистою душею.

- До таких це яких? - цікавиться вона, адже бачить що я теж не проти поспілкуватись.

- Мої попередні відносини були… Жахливими. Токсичними. Навіть не знаю як сказати. Але зі Стасом вони… Інші! Такі неймовірні та шалені. Я щаслива, - посмішка знову з'являється на обличчі. 

- Розумію, тобі було важко. Головне, що ти зустріла правильну людину в потрібний момент, - ці слова такі влучні, що і додати нічого. 

Ця коротка поїздка в таксі дуже дивна. Я розповіла фактично зовсім незнайомій людині про все своє життя, а вона справді слухала.

Ми приїхали дуже швидко. І зараз переді мною знаходиться один із найкращих готелів Копенгагену. Саме тут буде проходити презентація, і тут ми житимемо цей тиждень.

У холі нас зустрічають організатори презентації, серед них я відразу впізнаю відомих людей.

- Добрий день, - басистий чоловічий голос змушує мене виринути зі своїх думок. 

- Добрий день, - тихо відповідаю, адже бачу перед собою людину, яка надихала мене найбільше, після мого батька звісно.

- Мене звуть Маркус Неймер, я один із головних організаторів цього заходу. Радий зустрічати тут таких молодих та талановитих людей, - Маркус ввічливо промовляє, протягуючи мені свою руку. Я легенько тисну її, не в силах стримати посмішку. Це він радий зустрічати? Що ж тоді про мене говорити. Та я готова просто кричати від щастя. Презентація ще не почалась, а я вже неймовірно щаслива. Маркус - молодий та луже перспективний письменник. Його стиль написання відразу привернув увагу публіки, і тому він так швидко став популярним. 

Декілька хвилин знайомств і мені показують мій номер. Я спішу розібрати валізу та сходити в душ. За душ я взагалі готова вбити, адже після літаку почуття такі собі. 

У ванній кімнаті я проводжу близько години, і виходжу звідти зовсім іншою людиною. 

Відразу беру телефон і набираю до Стаса по відеозв'язку. Він не змушує довго чекати, підіймає слухавку практично відразу.

- Як жахливо бачити тебе ось так через телефон, без змоги доторкнутися, - заявляє Стас, що викликає у мене посмішку.

- Повністю згодна з тобою. Але ти сам казав, що один тиждень не так вже й багато, - згадую його ж слова, і хлопець починає мило хмуритись.

- Дарма це бовкнув, дурень просто, - від його слів мені стає смішно. - У мене сьогодні вечеря з батьками та Іваном. Не хочу йти.

- Але ти повинен. Я не хочу аби ваші відносини зіпсувались через дрібницю, - впевнено заявляю, адже знаю що якби там не було, та сім'я це дуже важливо.

- Ти не дрібниця, - хлопець починає злитись, і я його розумію.

- Як і твої рідні, Стасе. Поговори з ними спокійно. Обіцяй, що не будеш кричати, - прошу його, на що чую його важке зітхання. 

- Що ми лише про мене. Краще ти розкажи як тобі там, - Стас вміло переводить тему, а я можу лише йому підіграти.

- Тут неймовірно. Я наче потрапила у свій сон. Стільки відомих письменників, що дух перехоплює. Уявляєш, мене зустрів Маркус Неймер. Його роботи просто зводили мене з розуму. Це так неймовірно! - захоплено розповідаю, а Стас лише посміхається. - Що? - ніяковію від його зосередженого та хижого погляду, який змушує мене червоніти навіть через екран телефону.

- Ти стаєш ще вродливішою, коли така щаслива, - констатує факт, а я лише дужче посміхаюсь. 

- Це все твоя заслуга. Ти зробив мене по-справжньому щасливою, - дивлюсь на нього, і так хочеться опинитися поруч і притиснутись до його грудей. Вдихнути аромат і поцілувати…

Ми ще декілька хвилин розмовляємо про презентацію і Стас вимикається. У нього зараз повним ходом йде підготовка проєкту його ресторану, тому він постійно висить на телефоні. Цей тиждень дасть нам розрядку. Йому треба вільний час, і тепер він у нього є. 

Вечір наступає надто швидко. Презентація проходитиме на терасі, адже погода дозволяє це зробити. Одягаю легеньке плаття, середньої довжини і босоніжки на невисокій платформі. Легенький макіяж, волосся збираю у високий хвіст… Ну все, тепер я готова. Роблю декілька фото та відправляю їх Стасові.

"Чорт, ти така вродлива"

Коротке повідомлення, яке викликає в мене табун різних емоцій… 

Тепер я, зі справді хорошим настроєм, прямую на терасу. Нічого, Меланіє, ти впораєшся!