Глава 41

Ніколи не думала про те, що в житті може все відбуватись так само як у самих жалюгідних серіалах. Ну от за що це все нам? 

Минула ніч минула жахливо… Стас майже не говорив, ніби сам ніяк не міг переварити все те, що відбулось. Йому важко. Хай би що він не казав, але це боляче. Він, як і кожна людина прагне розуміння, підтримки та батьківської любові. Він довго не міг заснути, я знаю що його дуже тривожило все, що відбулось, хоч він і намагався не показувати цього. Мені теж важко. Спочатку моя сестра заявляє, що наші відносини зі Стасом не повинні існувати, а потім батько хлопця… Наче всі зговорились, але я ніяк не можу зрозуміти причину. Ще якщо з Олегом Васильовичем все ясно, то Таня… Не можу зрозуміти її причину такої ненависті.

Сьогодні ввечері в мене літак, а я так не хочу їхати. Залишити Стаса після вчорашнього вечора здається неправильним. Хочеться кричати про те, як сильно я кохаю цього хлопця і як хочу, аби відносини з ним ніхто не хотів зруйнувати. Все здається таким правильним, хоч всі й кричать про протилежне.

- Хвилюєшся? - запитує хлопець, ставлячи на стіл горнятка з кавою. Ммм, цей аромат неймовірний, і Стас чудово знає чим мене підкупити.

- Не хочу залишати тебе одного, - зізнаюсь, відчуваючи як червоніють мої щоки. І чому цей хлопець змушує мене нервувати щоразу, коли поруч? Я досі боюсь відкрито показувати свої емоції, але тільки зі Стасом я готова йти проти своїх же правил, ламати свої ж стереотипи… Я готова зруйнувати ті стіни, які вибудувала у своїй голові!

- Це лише тиждень. Не так й багато. Я витримаю, а от ти просто повинна показати всім, яка неймовірна розумниця, - Стас робить крок до мене, залишаючи поцілунок на скроні. Його підтримка просто творить якісь дива, якщо чесно. Не знаю, як це називають, але він дуже добре діє на мене. Від того хлопчиська, який переконував мене в тому, що він далеко не такий білий і пухнастий яким здається вже й не залишилося і сліду.

- Ти неможливий. Як тобі вдається завжди так вміло заспокоювати мене? - запитую, даруючи хлопцеві посмішку. 

Стас нічого не відповідає, лише посміхається.

Снідаємо ми, розмовляючи на нейтральні теми. Я намагаюсь не торкатись розмов, які можуть якось зіпсувати нам обом настрій.

Після сніданку ми їдемо до мене на квартиру по речі. Після сльозливого прощання з Олею, адже по-іншому і бути не могло, ми нарешті виходимо з будинку і тепер весь мій час буде присвячений лише Стасові. Він казав, що сьогодні хоче бути лише вдвох, а я просто повністю розділяю його бажання.

Ми їдемо мовчки, просто тримаючись за руки. Цей момент, які й всі наші спільні моменти, так гріє душу. Автомобіль зупиняється на стоянці біля одного з хмарочосів. Тут розташований величезний торговий центр в якому є абсолютно все. Мовчки виходимо з автомобіля і Стас, беручи мене за руку, прямує всередину.

- Нам на останній поверх, - хрипить на вухо і натискає потрібну кнопку в ліфті. Хвилина часу і ми виходимо на терасу просто неба.

- Як тут гарно, - від захоплення просто перехоплює подих. Який це поверх? Все місто просто як на долоні.

- Ми з тобою нормально так і не сходили на звичайне побачення, тому я вирішив, що перед твоїм від’їздом було б непогано просто посидіти двоє. Ось так спокійно, без пригод і інших людей. Тільки ти і я. Як тобі таке побачення? - Стас промовляє це все, а я розумію наскільки ж мені пощастило. Я і справді хотіла провести сьогоднішній день лише вдвох, у спокої. Вчорашній день був надто важким та насиченим різними подіями. Хорошого було мало, але сьогоднішній день, я впевнена, буде надзвичайно приємним.

- Мені добре з тобою завжди, але я погоджуюсь - провести з тобою час в спокої це просто верх насолоди. Впевнена, що це буде один з найкращих днів, які ми проведемо разом, - сміюсь, адже реакція мого хлопця на ці слова дуже кумедна. Інколи він соромиться того, наскільки відверто я можу висловлюватись. І саме в такі моменти я повністю усвідомлюю те, що під оболонкою сильного та серйозного хлопця ховається щось дуже ніжне і крихке.

Стас забронював столик в самому кінці тераси, але це місце, я вважаю, найкраще. Ми сидимо, і здається що весь час зупинився. Є лише Я і Він!

День минає надто прекрасно, аби бути правдою. Здається, що це все просто сон, адже такою щасливою я не була давно. Мене дуже тривожить думка про те, що якщо я поїду це все просто зникне. Та я намагаюсь відразу відкинути ці думки, адже не хочеться псувати все такими дурницями. Стас зараз поруч, а більшого мені й не треба.

Коли ж приходить час прощатись в аеропорту моє серце починає битись швидше. Я знала що буде важко, адже надто прикипіла до цього хлопця, але все-таки була надія що прощання пройде без сліз.

-  Я буду сумувати за тобою, - шепоче на вушко Стас, міцніше притискаючи мне до себе. На повну вдихаю його аромат, від чого відчуваю неймовірне задоволення. Поруч з ним так добре. Я все готова віддати за ось це відчуття спокою, яке дає мені лише він. - Ночі без тебе будуть надто холодними, - промовляє ці слова, а моє серце просто робить якісь кульбіти. 

- Я ще не поїхала, а вже хочу повернутись. Це нормально? - запитую в хлопця і чую його смішок. Не хочу аби це прощання було сльозливим. Краще посміємося, а поплачу я вже в літаку.

- Будь готова до того, що якщо раптом тобі потрібно буде залишитись, то я примчу відразу ж. Я згоден тільки на тиждень, не днем довше, - серйозно промовляє Стас, а я відчуваю тепло та радість. Це приємно. Усвідомлювати те, що ти настільки важливий для людини, до чортиків приємно.

- Я сама не витримаю так довго на самоті, - впевнено заявляю, залишаючи поцілунок на щоці хлопця.

І чому так важко? Я кроку зробити не можу, наче приросла до підлоги. Стас дивиться прямо у вічі, зазираючи в саму душу. Йому теж важко, я це знаю. 

Але…

Чому в мене таке погане передчуття? Ніби щось кричить мені, аби я не їхала! Це вже вдруге за сьогодні… Можливо варто прислухатися? Стоп, Меланіє… Це ж твоя мрія! Прорвешся!