Глава 37

Глава 36
- Все гаразд? - з роздумів мене вириває голос Стаса і я переводжу на нього переляканий погляд. Намагаюсь швидко взяти себе в руки, але по його обличчю видно, що він зрозумів що щось не так. - Що таке?

- Все добре, просто, - замовкаю, намагаючись підібрати потрібні слова. - Обіцяй, що триматимеш себе в руках, - в моїй голові ця фраза звучала не так дивно. Зараз же я розумію, що вона далеко не заспокоює, а навіть навпаки.

- І як я повинен це розуміти? - хлопець в мить серйознішає, і це мене лякає. Його емоції міняються зі швидкістю світла, важко зорієнтуватися що ж далі відбудеться в його голові. Ще хвилину тому він обіймав мене і виглядав таким розслабленим, а зараз… Та я ж навіть сказати ще нічого не встигла, як він так посерйознішав. Він надто швидко змінює емоції, що я навіть усвідомити не можу. Людина-непередбачуваність!

- Я щойно бачила Назара, - випалюю на одному подиху і бачу як очі хлопця моментально темніють. Обличчя напружується, а на шиї виступають жили. Я починаю жалкувати, що взагалі сказала про це. Чорт, та це ж може призвести до повного хаусу!

- Де? - коротко запитує, а я розумію що ні до чого хорошого їхня зустріч не приведе. - Мені здається я запитав в тебе. Де він? - підвищуючи голос промовляє, а я починаю не на жарт боятись наслідків своєї дурної відвертості.

- Облиш його, - тихо відповідаю, торкаючись щоки хлопця. Підсуваюсь до хлопця так, що наші обличчя знаходяться на небезпечній дистанції. На такій, на якій ми не зможемо себе контролювати. Я так точно! - Будь поруч і все буде добре. - Тихо шепочу так, аби чув лише він, зазираючи у вічі. В очах спалахує знайомий вогник, що може звести мене з розуму за секунду. Я знаю про те, як дію на нього. Він діє точно так само на мене!

- Що ти робиш зі мною? - тихо запитує, залишаючи терпкий, але такий шалений поцілунок на моїх губах. Його очі блукають по обличчю, шукаючи відповідь, а руки в той час досліджують тіло!

- Кохаю тебе, - промовляю прямо в губи, як тільки він дає мені таку можливість.

Стас дужче обіймає мене, а я наповну вдихаю його аромат. Як я могла так довго жити без нього? Як могла зустрічатись з іншим? Чому не зустріла його раніше? Зараз мене просто переповнюють емоції. Я давно не була такою щасливою. І байдуже що вдома відбувається якась маячня, мені так добре в цей момент, з цим хлопцем, що все інше відходить на другорядний план.

Наступна година минає чудово. Всі в компанії подружились, а що саме дивне, Паша з Стасом, здається, змогли знайти спільну мову. Обговорювали все на світі, а я просто сиділа і спостерігала за ними. 

- Я зараз повернусь, - шепочу Стасу на вухо.

- Піти з тобою? 

- Ні, я туди й назад, у вбиральню потрібно, - цілую хлопця в щічку і прямую в інший кінець залу.

Мені треба трішки охолонути, адже алкоголь все-таки вдарив у голову. Не те що я не дружу з ним, але не хочеться напитись до поросячого визгу. 

Заходжу у вбиральню і з полегшенням видихаю. Як добре, що нікого немає. Вмикаю воду і підставляю під струм води свої руки. Доторкаюсь до шиї і легка прохолода приводить мене до тями. Вже хочу виходити, як раптом двері відчиняютьсь і заходить Назар. 

Чорт, це що за маячня відбувається? Ця зустріч тончо не випадкова, і нічого хорошого з цього не вийде.

- Ми можемо поговорити? - Він серйозно запитує це в мене посеред вбиральні? Знаючи, що зовсім поруч сидить той, хто просто мріє натовкти йому пику? Певне думає, що він безсмертний.

- Ні, дозволь вийти, - стримано, але досить гучно заявляю, намагаючись просунутися у бік дверей. Це зробити не так легко, як здається, адже Назар не готовий так просто мене випустити. - Слухай, Стас рано чи пізно зрозуміє що я надто довго у вбиральні і відправиться шукати. Тобі це треба? Я гадаю, що ні! - кидаю хлопецеві, але його це мало хвилює. Він наче під гіпнозом.

- Лано, та що, чорт побери, з тобою коїться? - Назар кричить і починає насуватись на мене, що не на жарт мене лякає. - Досить втікати, я хочу просто поговорити. - він раптово хапає мене за руку і тягне до себе. Різка біль прострілює в зап'ясті, від чого на очі навертаються сльози.

- Чого ти добиваєшся? Ти хочеш змусити мене тебе ненавидіти? Залиш мене в спокої, - кричу так гучно, що, здається, мій крик може заглушити музику. Беру себе в руки, адже плакати перед ним не входить в мої плани.

- Я хочу зрозуміти коли все пішло не туди, - спокійно заявляє, не відпускаючи мою руку. 

- Ти серйозно? Краще запитай коли у нас все було добре, - фиркаю на його запитання, відчуваючи як його м'язи напружуються. Рука починає затерпати від його сильної хватки.

- Лано, не виводь мене. Ти ж знаєш, що мені важко тримати себе в руках, тому не дій на нерви, - пропалює мене поглядом, але я не відчуваю страху. - Ти ж все робиш спеціально, правда? Дозволяєш тому покидьку торкатись тебе перед всіма? Його поцілунки не можуть бути кращими за мої, я знаю це. Ніхто не може торкатись тебе, окрім мене. 

- Що ти несеш, придурку? Мене нудить від одного твого вигляду, розумієш? - так само, не відводячи погляд, запитую у хлопця. Знаю, що провокую. Знаю, що вчиняю велику помилку, адже він не вміє тримати себе в руках. Знаю, що він можеш зробити дуже боляче. Але я втомилась ховатись і мовчати! - Ти ніколи не був частиною мого життя. Ти просто чортова помилка! - кричу щосили, а всередині все завмирає. Він лякав мене завжди, але зараз я готова дати йому відсіч. - І ти ще маєш совість казати мені, що не вмієш тримати себе в руках? Облиш, хто як не я це знає? - промовляю, киваючи головою на руку, яку він стискає зі всієї сили.

Раптом двері у вбиральню відчиняються і в середину залітає декілька дівчат. Це мій шанс!

Користуючись розгубленістю Назара я просто висмикую руку і вилітаю з вбиральні. Лечу, не озираючись, хоч і відчуваю його брудний погляд на собі. Він не давав про себе знати стільки часу, то чому зараз, коли я нарешті відпустила, забула і стала щасливою, він знову з'явився в моєму житті? Серце б'ється, як шалене, і я не можу його заспокоїти. Підходячи до нашого столика намагаюсь перевести подих, аби ніхто не ставив лишніх питань. Стас в цей час зайнятий розмовою з хлопцями, а от Оля відразу помітила що щось не так.