Глава 35

Меланія

Слухаючи історію Стаса, я ніяк не могла зібрати думки докупи. Вони роїлися у моїй голові безперервно. Це все якось так заплутано, важко… Я не розумію. Як одна людина може переживати стільки болю? Наче це не життя, а якась соплива мелодрама, кінець в якій однозначно розіб’є серце…

Стас просто тихо розповідав, а я дивилась, уважно слухаючи. Дивилась прямо у вічі, не в силах відвести погляду. Він здавався таким сильним мені, та я і подумати не могла, що за цією силою ховається стільки болю і страждань. Обгортка завжди привертає увагу, але лише те, що в середині дає можливість повністю пізнати. Цей хлопець пережив стільки всього, що усвідомити це дуже важко. 

На жаль, так часто буває у житті. Інколи, а точніше у більшості випадків, шлях до омріяного щастя буває дуже складним. От так вийшло й у Стаса… Але чи можна назвати його щасливим? Не знаю… Мабуть, на це питання він і сам відповіді не має.

А може, варто і мені розповісти йому свою історію? Ту, яка теж далеко не схожа на казку, але саме таким було моє життя. І виблиски минулого ще досі ятрять мою душу. Роблять боляче, дають нові ляпаси раз за разом…

І ці ляпаси болючі, пронизують душу до самого низу. Але, з одного боку, це добре. Так би мовити, вчишся на власних граблях і наступного разу до такого удару будеш готовою. Звісно, краще було б більше не зазнавати такого болю, але життя занадто непередбачуване… І це те, що найбільше лякає.

Страх майбуття…

***

Пам'ятаю час, коли все в нашій дружній сім'ї було гаразд, всі поважали одне одного, любили. І наче це було в іншому житті. Батьки працювали, але не забували приділяти достатньо уваги своїм любим донечкам, віддаючи усю любов їм . 

Катя проходила практику в одній із найкращих юридичних фірм, а Таня готувалась до вступних іспитів. Я навчалась на 1 курсі університету і, здавалось, що життя лише починається і все найкраще попереду… Та завжди є якесь "але", що мусить виплисти саме тоді, коли все так ідеально. І це “Але” так підпсувало життя, що клубок у горлі стоїть при одній лише згадці. 

В один день, я, нічого не підозрюючи, підняла слухавку, коли до мене телефонувала мама. Мамині сльози, нерозбірливий крич і звук сирени швидкої допомоги… Це все назавжди закарбувалось десь в глибині моєї душі. Згадуючи ті події, перед очима картинка всього, що відбувалося тоді. І це нестерпно боляче…

В той день моє життя наче змінилось. Зруйнувалось те, що було таким прекрасним, а взамін з'явилось щось надто жахливе… Те, що розрізає душу на шматки, не шкодуючи зовсім.

Приїхавши до лікарні я із останніх сил намагалась триматись, але сльози не питали мого дозволу. Вони омивали мої щоки з жахливою швидкістю, і я нічого з цим зробити не могла. Здавалося, що їм нема кінця краю.

Тоді я вперше відчула і зрозуміла, що душевний, внутрішній біль може в сотні разів бути сильнішим за фізичний… Мені так шкода було батьків, які місця собі не знаходили. Шкода було Таню, яка вирішила для себе, що це єдиний вихід з ситуації, в якій вона опинилася, хоч я й гадки не мала про те, що в неї відбулось. Але мені зовсім не шкода було тієї людини, яка змусила мою сестру прийти до такого! Моя ненависть літала в повітрі, здавалось, що вона здатна просто задушити ту людину…

Коли Тетянка прийшла до тями, я відчула певне полегшення, поки… Поки лікарі не повідомили про те, що вона вагітна!

Батьки були спантеличені, хоч намагалися цього не показувати при молодшій доньці. 

І саме в той день Таня розповіла свою історію. Влітку вона вирішила сама заробити собі на кишенькові витрати, тому пішла працювати офіціанткою в одне із кафе в центрі міста. Саме там вона познайомилася з одним хлопцем. Знаєте як це буває, коли ще зовсім дитина відчуває на собі увагу дорослого та вродливого чоловіка. Я пам’ятаю той період… Вона була сама не своя…

Вона була щасливою! Вона літала на крилах щастя, даруючи цю легкість усім навколо. 

Він був старший за неї аж на 7 років, та її це геть не відштовхувало. А його? Сестра не знає. Вона не розуміє його почуття, адже він надто швидко її відштовхнув, коли дізнався, що вона вагітна. Хоч їхні стосунки і були схожі на щось надзвичайне, за словами сестри, та зараз вона говорила про того хлопця з такою злобою, що мені аж стало лячно. Він сказав, наче його батьки не готові поставити хрест на кар’єрі сина та своєму прізвищі, яке, доречі, моя сестра не назвала. Ми досі не знаємо, що ж це за таємний хлопець був. Та вона й не поспішала відкриватись.

Його батьки не хотіли ставити хрест на синові, але з легкістю змогли зламати життя ще зовсім дитині.

Той час був нестерпним… 

Я дивилася на страждання сестри, і в самої серце рвалося на частини. Я дивилася на батьків, які з жалістю дивилися на Таню - і знову сльози вкривали моє обличчя. Серце кровило, але я намагалась триматись. Заради Тані! Заради тієї світлої дівчини, яка уже стільки пережила. Спочатку сестра хотіла позбавитись дитини, але щось змусило її передумати. І це було самим правильним рішенням!

І ось, одного прекрасного дня на світ з’явилась Марійка і молодша сестра ніби знову почала жити. Вона виглядала втомленою, але щасливою… Дитина змушувала нас усміхатися і повірити у те, що не все так погано і навіть після найтемнішої ночі настає світанок.

Минав час, а з ним наче і біль кудись дівалась, але життя назавжди розділилось на “до” та “після”. Наче хтось поставив залізну стіну не лише між тими подіями, але, водночас, і між нашими стосунками у родині. Уже не було тієї безтурботності та неймовірного щастя. Таня не на жарт виросла, а Катя навпаки, наче повернулась в дитинство. Я почала жити окремо, адже не могла виносити все те, що відбувалось вдома. Наче і сім’я, але інколи вони здавались мені зовсім чужими, і це мене відштовхувало.

І ось зараз я сиджу в обіймах такого бажаного, та в той самий час далекого хлопця.

Ми так схожі, але я боюсь що ця схожість нас розлучить.