Глава 34

Стас

Життя - така паршива штука. Інколи припідносить такі сюрпризи, що дихати неможливо, все душить зсередини. Доля так усе закрутить, так перекине з ніг на голову, що не встигнеш озирнутися - а все зовсім не так, як було. Звісно, це відкриття не нове, пригоди завжди є. От тільки бувають ситуації, коли слів просто не вистачає. От як і зараз…

Навіть не знаю, з чого розпочати свою історію… Можливо, зі знайомства батьків? Мабуть, так буде правильно, адже саме тоді розпочалося усе.

Двоє молодих та вродливих людей випадково знайомляться в одному кінному центрі, куди чоловік приїхав просто розвіятись. Він хотів відкинути усі думки і насолодитися самотністю та можливістю вдихнути на повні груди. Саме там він і зустрів неймовірної краси жінку, з довгими білявими пасмами та блакитними, як небо, очима. Здавалося, глянеш у них - і можна потонути. Це два океани, у яких вирують купа почуттів.

Як там кажуть? Іскра, буря, любов…

Саме так і було в них. Невідома тяга з’явилась між двома серцями, і вони, не чекаючи, відразу піддались їй. Кожна зустріч здавалась чимось неймовірним. Тільки будучи поруч одне з одним вони почувалися живими! Жодного дня, жодної хвилини не було, щоб вони не думали одне про одного. Якийсь невідомий кармічний зв'язок існував між сплетіннями їхніх душ.

Але, на жаль, як буває у житті, стосунки їхні тривали недовго. Було одне “але”, яке так сильно ятрило душу чоловіку. 

Він був одруженим!

Але коханій своїй про це не сказав - не вистачило сміливості зізнатися.

Молода дівчина, дізнавшись про це, відразу захотіла розірвати будь-який зв’язок, але… Вона ж закохалась, пристрасно і до нестями. Хіба легко відмовитись від людини, яку нестерпно кохаєш, навіть якщо вона з тобою грала?

Та він же не грав. Його кохання дійсно було справжнім, щирим і божевільним. Серед сірих буднів ця молода та чарівна дівчина стала для нього ковтком свіжого повітря. Наче сонце зійшло у найпохмуріший день. Якими б порочними ці стосунки не здавались, та закінчити їх було надто важко.

І дівчині було важко. Найважче… Бо ж вона розуміла, що своїм таким необдуманим вчинком розбила чиюсь сім'ю. Можливо, серце його дружини рвалось на шматки, поки вона втішалася з ним… Тепер же ці відчуття почали рвати серце дівчині… Від нестерпного болю, який душив зсередини, вона в'янула, а той вогник, що палахкотів в очах, просто згасав з кожною хвилиною.

Чоловік бачив, що дівчина в’яне від болю, тому й вирішив її відпустити. Як би боляче не було, але зробив це… Відпустив, щоб її зранене серце не кровоточило.

І вона пішла… Пішла, забравши з собою частинку того чоловіка, який став сенсом її життя. І носила цю частинку вона під серцем.

Ніхто не знав про цю історію, окрім її рідної сестри. Вона була і матір’ю, і подругою, і порадницею.

Молода дівчина знову розцвіла, адже тепер розуміла, що має для кого жити. І хай там що, та ця дитина стала її істинним порятунком. Тим ковтком свіжого повітря, яким колись був тато малюка. Її розрадою від невимовного болю.

Та і це щастя тривало недовго. Напевно, недостатньо страждала ця дівчина, і тому щось вище вирішило покарати і її дитину за ті стосунки, які були далекі від праведних. Дівчина, народивши хлопчика, померла. Та встигла залишити своєму синочку послання.

“Кожен плекає своє щастя сам. Навіть в саму темну ніч може засіяти сонце, якщо ти так бажатимеш”

Ці слова були передані її сестрою. Кожен бачив у них істинну по-своєму, але вона ж була!

Сестра, відійшовши від болю втрати, вирішила розповісти чоловіку про дитину. Так було правильно. Чи ні?

Чоловік спочатку зрадів, побачивши перед собою маленьку копію дівчини, яка назавжди залишила слід у його майже зачерствілому серці. Та тільки він почув про її смерть, як сірі хмари заполонили його очі та серце. Жахлива ненависть горіла найяскравішим вогнем, коли він дивився на маленького хлопчика. Він же став убивцею… Вбив ту, кого чоловік кохав більше за себе, і саме тому дав їй піти. Цей хлопчик забрав найдорожче…

Та діватись було нікуди. Він батько, який повинен взяти відповідальність за свій вчинок. Саме цього б хотіла його кохана. 

Та ніхто не знав, що окрім того, що він одружений, у нього ще є син, якому лише 3 роки. Дитина, яка нічогісінько не розуміє. Він прийняв маленького хлопчика як брата. Саме так вони й росли. Жінка, що була дружиною чоловіка, намагалась виховати хлопчика як рідного, хоча і знала від кого він. Вона бачила погляд свого чоловіка на молодшого сина, і від цього її серце розривалось. 

Йшли роки, і все мало б налагодитись. Та хлопчик дізнався про те, що його справжня матір померла, і саме це його зламало.

У нього наче розплющились очі. Хлопчик почав бачити те, що раніше здавалось не таким важливим. Ненависні погляди батьків… Його життя стало нестерпним. Під час школи хлопчик заглушував свій біль грою у баскетбол, пізніше ж у його житті з’явилось готування страв. Це все його тітка, яка розповіла багацько різних секретиків. Так, батько дав їм спілкуватись, що було дуже дивним.

Йшов час, і весь свій університетський шлях, у вільний час, хлопець проводив у компанії друзів десь у клубах. 

У нього були стосунки з Вікою, та кохання там не було. Хлопець не міг покохати. Він боявся, що йому прийдеться пережити ту саму біль,через яку колись пройшов його батько. Хоч він сам і не розповів сину історію кохання, та тітка зробила це за нього.

Стосунки з Вікою були обумовлені ще в дитинстві. Вони не хотіли бути разом, але повинні були. 

Здавалось би, що у 21 столітті таке неможливо, але чи міг цей хлопчина піти проти волі батька? Ні, хоч він і не надто любив його. Хлопцеві не вистачало відчуття бажаності, що він дійсно являється сином. 

Час минав, а в житті нічого не мінялось. Поки не зустрів дівчину і відчув... Він ніби побачив в ній ту, кого втратив навіть не дізнавшись. Ця дівчинка дарувала тепло, якого так йому бракувало. Він пообіцяв собі, що заради неї будь-які гори зверне. Він зробить її щасливою і зажди триматиме за руку...