Глава 32

Після нашої розмови із Пашею у мене залишились двоякі відчуття. Такий собі двоякий посмак після почутого і сказаного. З одного боку я щаслива, що він підтримує і готовий йти на діалог із Стасом, але з іншого… Дивно це все. Я так боюсь, що почну віддалятись від нього і Олі, адже весь свій час мені хочеться присвячувати хлопцеві, який зводить мене з розуму. В якийсь момент Стас став для мене центром всесвіту, і я дуже хвилююсь, що це може змінитись. Мене зсередини з'їдає оцей черв'ячок сумнівів. З одного боку так, а з іншого інакше. І от як знайти рівновагу - поки що не знаю.

До речі про хлопця… Чекаю його близько 20 хвилин, нервово переминаючись з ноги на ногу, а таке відчуття, ніби ми вічність не бачились. Мені постійно мало й мало. Він сказав, що цього вечора повинен розповісти мені щось дуже важливе, і я вже встигла навигадувати собі казна що. Я то надіюсь, що все що він скаже ніяк не стосуватиметься нас, але страх трішки є. 

Думок купа! І всі вони роєм літають у моїй голові!

У мене травма. Психологічна! 

І тепер ці стосунки, вони для мене щось типу випробування на витривалість моєї віри. Чи зможу я знову повністю довіритись, відкритись? Ось це питання я ставлю собі щодня, але відповісти так і не виходить. Мабуть, не зрозуміла ще сама для себе, ну а бо ж боюсь зізнатися власним відчуттям.

- Про що задумалась? - Стас з'являється так несподівано, що я лякаюсь і підстрибую на місці. Серце починає шалено гупати об ребра і здається, ось-ось вистрибне.

- Чорт, - лаюсь, чим викликаю сміх у хлопця. - Ти щоразу лякатимеш? - обурююсь, але за секунду мене відпускає, адже Стас міцно мене обіймає. Я вдихаю неймовірний аромат його тіла - і мене починає відпускати. Цей хлопець пахне просто неймовірно. 

- Вибач, не хотів налякати. Я чекав тебе в машині хвилин 5, але ти надто сильно зосереджена на чомусь була, що навіть не помітила мене, - говорить хлопець. За мить випускає мене зі своїх обіймів і так проникливо зазирає в очі. У цьому погляді стільки тепла, що воно готове розтопити навіть найбільший айсберг.

- Серйозно?

- Так. Але це вже не важливо, - заявляє хлопець і продовжує: - Ну що? Ти готова провести незабутній вечір зі мною? - ця репліка здається мені такою романтичною, що викликає у мене усмішку. Моментально. Ну ось, здається, мене відпустило остаточно. 

- Ти зумів мене заінтригувати. Дуже цікаво, - роблю серйозне обличчя, але посмішка  знову з'являється. Ну от і як я повинна бути серйозною поруч з ним? Він щоразу зриває ту маску, за якою я намагаюсь сховати істинні почуття. - Але, ти ж казав що хочеш щось розповісти. Плани змінились?

- Та ні. Просто перед цим я хочу провести вечір із коханою, - промовляє Стас, а у мене перехоплює подих. Кохана? Це він щойно мене так назвав? Це вперше… Так незвично,і… приємно. 

- Кохана? -тихо запитую, ніби боюсь, що відповідь може мені не сподобатись. Чомусь саме поруч з ним все здається таким нереальним, що я починаю сумніватись у реальності кожного слова та кожної дії.

- Так, Мелано, ти моя кохана. Ти заполонила мою душу, зачаровувала мене! Не знала цього? - запитує, міцніше обіймаючи. Гаряче дихання охоплює не лише душу, а й тіло. -  Наприклад, я  завжди знав. Ще в перший день, як тільки побачив тебе. Підсвідомо я це відчував, і, як бачиш, інтуїція моя мене не підвела, - заявляє, залишаючи поцілунок на шиї. - 

- Ой, ну величезне дякую твоїй інтуїції, - промовляю, що викликає у хлопця сміх. Він здатен розсміятись зі всього, що я кажу.

- Поїхали, - коротко промовляє Стас, і я мовчки сідаю в автомобіль.

Ми їдемо під приємну тиху музику, розмовляючи. Я розповіла Стасу про розмову та пропозицію Паши, на що хлопець цікаво хмикнув, але погодився. Я так надіюсь, що вони потоваришують. Ці два хлопці стали надто важливими для мене, і, боюсь, що їхні напружені стосунки зроблять надто боляче мені.

Не так багато часу минає, як ми покидаємо межі міста. Раптом я розумію, що дорога здається мені до болю знайомою. Не може бути! 

Переводжу здивований і, водночас, наляканий погляд на Стаса, але він спокійний, як ніколи. Його ніщо не бентежить, ніби все так, як має бути. Це дивно, враховуючи те, що я не розповідала йому про це місце. Особливе для мене місце. Хлопець нічого не каже, просто зупиняється там, де раніше я стояла сама!

Мовчки виходжу з машини, стримуючи сльози.

Я пам'ятаю кожен клаптик цієї землі. Наче спогад раптом ожив… Це так дивно, але водночас неймовірно. Швиденько знімаю босоніжки і прямую до озера. Один крок, і не лише очі згадують ті дні, але й тактильні відчуття. Прохолодна вода викликає мурашки, але посмішка не здатна зникнути з обличчя. Не можу повірити, що я знову тут! Закриваю очі і вдихаю повітря на повні легені. Я відчуваю себе такою живою, як ніколи раніше. Відкриваю очі і дивлюсь у далину озера, де відбивається сонце. Воно так гарно виблискує сотнями променів, що неможливо відірватись. Наче зірки, на небесному нічному небі. Заворожує! І так було завжди.

Раптом, гарячі руки обхоплюють мене за талію і я відчуваю те, що раніше не могла відчути… Тотальне щастя та спокій!

- Як ти дізнався про це місце? - запитую, не повертаючи голови у бік хлопця. Не можу відвести погляд від того краєвиду, за яким встигла так скучити. Це місце було моїм сховищем, порятунком у найважчі дні. Коли помер дідусь, саме тут я знайшла умиротворення… Він був для мене другим батьком, і його втрата принесла жахливу біль, яку я досі відчуваю кожного дня, згадуючи про нього… Тут я переживала розрив із Назаром…  Саме тут я плакала, коли шукала відповідь на питання, після того, як у Тані була спроби вбити себе… 

Так, спогади не з приємних, але тут я знаходила те, що так необхідно було моїй душі… Спокій та гармонію!

- У мене свої методи, - таємничо відповідає, а потім продовжує: - які тісно пов'язані з твоєю подругою. 

- Ну тепер все зрозуміло, я знала, що щось тут не чисто, - промовляю до хлопця, відчуваючи його посмішку. - Шкода, що сонце скоро сяде, сховаючись за обрій,  - тихо промовляю. - З ним погасне і моя посмішка, - сумно кажу, адже тільки відчула цей смак. Смак свободи та радості. Смак такого бажаного та щасливого дитинства.