Глава 31

Паша стоїть і не зводить з мене очей. Дивно, але чомусь саме зараз від його погляду я відчуваю певний дискомфорт. Він дивиться ніби наскрізь!

Мені завжди було добре поруч з ним, але зараз його холодний та скляний погляд лякає.

- Привіт, - намагаюсь сказати це якомога спокійніше, але виходить якесь пищання. Хлопець вмить оживає, і посміхається, що ще більше вводить мене в якийсь ступір.

- Привіт. Це тобі! - хлопець щиро посміхається, протягуючи мені букет ромашок. Улюблені! - Я нарешті закінчив реабілітацію, і тепер можу повернутись до спорту. Дякую тобі за те, що вірила і підтримувала, -  Чомусь мені стає так тепло і приємно на душі, що я кидаюсь хлопцеві в обійми. Очі наповнюються слізьми, коли я згадую через що Паша проходив цілий рік. Він страждав, але його більше ламав моральний біль, аніж фізичний. Він казав собі, що більше ніколи не зможе повернутись в спорт, і цим ставив на собі хрест. Але я завжди знала, що він неймовірно сильний духом, і ось зараз він це довів в першу чергу самому собі! Він дуже сильний, і я була впевнена в цьому з моменту першої зустріччі.

- Я так тобою пишаюсь! - єдине, що я змогла промовити, незважаючи на те, що голос мій жахливо тремтів.

- Дякую, - відповідає і ще дужче обіймає мене. 

- Ну що, - відсторонююсь від хлопця, адже ця близькість зараз мені не дуже приємна. Ні, Паша звісно мій друг, але по-відношенню до Стаса це якось неправильно. Він і так вигадує казнащо, а тут і привід буде. - Ходімо в середину? Думаю нам є про що поговорити.

- О, так, - хмикає хлопець. - Я теж хочу в тебе багато про що запитати.

Я відразу зрозуміла про що каже Паша. Він не дурник і все прекрасно бачив. Йому Стас відразу не сподобався, але мені треба налагодити стосунки між ними, адже спілкуватись їм доведеться, якщо звісно наші відносини із Стасом не розваляться, а я надіюсь що цього не станеться.

Минає близько 20 хвилин як ми зайшли в кафе. Спочатку наша розмова була легка та невимушена. Поки чекали на свої замовлення загалом поговорили про закінчення лікування Паші та мою майбутню поїздку в Копенгаген. Хлопець завжди щиро цікавився усім тим що для мене важливе, і саме тому ми відразу потоваришувались.

-І шо у вас із тим хлопцем? - раптово запитує Паша, що я відразу гублюсь. Ну ось, а я так надіялась, що наша розмова пройде без ось цих допитів із пристрастю. 

- Його звати Стас, - уточнюю і продовжую: - Все добре у нас. Тобто… ми зустрічаємось. Ось, - коротко відповідаю і чомусь почуваюсь незручно. Паша напружується. Я знаю, що він постійно дивно відносився до усіх тих, хто хоч якось проявляв інтерес до мене. Та він і Олю намагався контролювати, хоча вона це діло жах як не любить. І звідки в нього це взагалі взялось?

- Ну це я і так зрозумів, - хмикає хлопець. - І як давно? - коротко запитую. Видно він і не збирається закривати цю тему, а мені не дуже хочеться обговорювати зараз Стаса. Так, у нас стосунки почались після не дуже приємних подій, але це не привід зараз поливати їх брудом.

- Не так давно, - коротко відповідаю. - Давай ми закриємо цю тему, будь ласка. Тут немає про що говорити.

- Знаєш, після твоїх минулих стосунків я хочу бути вкурсі всього, аби в разі чого допомогти і захистити, - заявляє Паша і опускає голову додолу. - Останнє що я хочу це те, аби тебе знову образили. Зрозумій мене! - пояснює хлопець, а потім продовжує: - Ти стала моєю сім'єю, як і Оля, тому я завжди намагатимусь оберігати вас. Просто прийми це і не відштовхуй мене.

Не знаю чому, та його слова стали для мене молотом, який гарненько стукнув по голові. Він і справді ніколи не бажав зла, просто хотів таким чином компенсувати те, що сам не мав нормальної сім'ї. Його прийомні батьки мало приділяли уваги йому, тому в нього і присутня така гіпер-опіка.

- Я обов'язково познайомлю вас зі Стасом нормально, аби ви зрозуміли що обоє дуже важливі для мене, - промовляю, на що отримую стверджувальний кивок. - Ти мій найкращий друг. Ти був опорою завжди, незважаючи на те, що відбувалось в твоєму житті. І я дуже тобі за це вдячна. А Стас... - думаю, аби підіьбрати влучні слова. - Він став для мене чимось, накшталт ковтка повітря. Це так важко пояснити, але він опинився поруч у важкий для мене період.

Паша уважно слухає і все прекрасно розуміє. Ми знайомі 5 років, а це дуже багато для того аби звикнути, довіритись та відкритись. Він знає майже все… Розуміє мене з півслова, і це завжди було для мене зворушливим. Ми познайомились в літньому таборі і з тих пір завжди разом. З Олею він познайомився вже після табору, на моєму дні народженні. Ох, важко ж їм було спочатку, адже Олька моя ще та власниця! Не хотіла дружити утрьох і постійно пакостила хлопцю. То якусь гидоту у взуття налиє, то в рюкзак понакидає комах різних, та й таких, що я дивувалась де вона їх взагалі здибала. Короче кажучи, важко їм було, але все-таки зтерпілись.

- Давайте тоді завтра збиремось всі разом і десь посидимо, - раптом пропонує Паша, і мені це здається хорошою ідеєю. - Покличемо Олю і Віктора і посидимо в дружньому колі. Що скажеш? 

- Чудова ідея насправді. Думаю варто ще покликати Влада, друга Стаса. В нас з ним неординарне знайомство вийшло, але він доволі хороший хлопець, - детально розповідаю Паші про Влада та знайомство з ним. Він спочатку хмуриться, але потім заходиться сміхом, як тільки чує мої співчутливі слова.

- Ну я чомусь не здивований. Ти ж наша мати Тереза, - він знову регоче, натякаючи на те, що мене так і тягне до тих, у кого будь-якого роду залежність. Як взагалі жартувати може про це? Пам'ятає ж про те, що наші відносини зі Назаром вийшли з-під мого контролю.

Ми ще сидимо близько двох годин, розмовляючи про все і ні про що водночас. Пізніше до нас навіть приєдналась Оля, і відразу ж почала жалітися на Вітю, мовляв він не приділяє їй достатньо уваги. Ну звісно, хлопець зі шкіри лізе аби заробити на свою кав'ярню, от і працює день і ніч. Але Олю це не хвилює, вона ж і так надто довго чекала на початок цих відносин.