Глава 30

Ми доволі швидко їдемо. Стукіт коліс автомобіля відбивається у серці, але не зважаю на це. Уже 20 хвилин ми стоїмо біля потрібного кафе. Стас не бажає мене відпускати, і я повністю розділяю його бажання.

-Ну от і як тебе відпустити до твого "друга", га? - запитує хлопець, знову зануривши обличчя в моє волосся. Я мимоволі усміхаюся, тому що такі дії з його боку дуже приємні. Він вдихає аромат, а я вкотре усміхаюся. Цей хлопець вміє викликати у мене табун мурах лише одним своїм поглядом.

- Це лише на декілька годин. Ввечері ми знову зустрінемось. Я ж пообіцяла тобі, - вириваюсь з таких рідних обіймів і лагідно зазираю йому в очі. Все, що я бачу там - океан ніжності. - Паша мене вже чекає, швидше піду, то й швидше матиму змогу повернутись додому, - пояснюю.

Стас стверджено киває і повертає голову в бік кафе. Саме туди, де зараз стоїть Паша з величезним букетом… 

Німа сцена! Слова застрягають у горлі, а дихання збивається. Стас моментально напружується, стискаючи кермо до тріску кісток, ну а я боюсь взагалі щось сказати, аби не зробити ще гірше. Чи чекала я на таке? Ні! Однозначно ні! 

Паша просто відібрав у мене дар мови своїм вчинком. Він ніколи не дарував квіти ось так, лише на день народження. Цікаво, що за привід сьогодні у нього?

-Я піду, добре? - тихо запитую, торкаючись рукою шиї хлопця. Він переводить на мене погляд, і я відчуваю холод, коли бачу його потемнілі очі.Я розумію Стаса, він - власник, який не звик ділитися своїм. І от що робити з його ревністю? Але хлопця, видно, нічого взагалі не хвилює, тому що за частку секунди він виходить з автомобіля і прямує до моїх дверцят. Галантно відчиняє їх і подає руку. Я розумію, що він просто намагається показати Паші, з чиєю дівчиною він питиме каву, але мені чомусь таке ставлення зовсім не до вподоби. Я що, іграшка? Мені здається, що я цілком можу сама вирішувати коли і з ким бачитись. Саме цей момент і вибиває землю у мене з-під ніг. Я збентежена і розгублена, і що робити далі і, головне, як правильно - не знаю.

- Що це за цирк? - шиплю до хлопця, коли той закриває дверцята, і кидаю гнівний погляд у його бік.

- Вирішив просто повестись як джентльмен зі своєю дівчинкою, - спокійно відповідає, як ні в чому не бувало. - Є проблема якась? - задоволено запитує Стас, кидаючи переможний погляд у бік Паші, ніби виграв джекпот.

- Приборкай трохи свою уяву і притупи свій пил, - крізь зуби шиплю. - Мені не подобається таке ставлення, - фиркаю до хлопця. - Ці дитячі ігри не роблять з тебе крутого мачо, Стасе. Та й мені здалось, що ми все обговорили. Він друг, зрозуміло? Тому більше не влаштовуй таких сцен, будь ласка. 

Хлопець моментально серйознішає, і на його обличчі більше не грає дурнувата посмішка. Я звісно могла промовчати, але заглядаючи в майбутнє, я знаю, що таке ще буде повторюватись не один раз.

-До вечора. Якщо потрібно буде тебе забрати, то набереш, - коротко кидає і прямує в бік дверцят, аби сісти за кермо. Чорт, я не хочу ось так з ним прощатись. 

- Стій, - випалюю швидше, аніж встигаю подумати. Швидко крокую до хлопця, і залишаю ніжний поцілунок на його губах. - Тепер можеш їхати. - промовляю так тихо, аби почув лише він один.

Стас жвавішає і дарує мені посмішку, після чого замикає мене в міцні та теплі обійми. Ну от, і вкотре я піддалася! Але яка ж ніжність розтеклася тілом від цього, такого невинного, дотику наших тіл.  

-Я вже скучив за тобою, - тихо шепоче на вухо, а я лише дужче притискаюсь до хлопця. Не хочу його зараз відпускати.

- А я дужче. Я не хотіла тебе образити, просто хочу, аби ти довіряв мені. Я не здатна зрадити, - так само шепочу, цілуючи його в щічку. Хочеться, щоб Стас вірив у мої слова, тому що говорю я їх щиро. 

- Я і не думав про зраду, малюк. Просто… - хлопець задумливо протирає скроні, а я просто не можу відвести погляд від нього. - Просто не можу бачити біля тебе когось іншого, ось і все. Зрозумій мене, будь ласка, адже я надто довго чекав аби ти стала моєю. Лише моєю!

- Я розумію, бо відчуваю те саме стосовно тебе, - дарую йому лагідну усмішку. - Все, мушу бігти. Кохаю тебе! - промовляю прямо в губи, на видиху. Цілую і чекаю, поки хлопець сяде за кермо. 

Стас дарує мені ще один поцілунок, тоді знову міцно обіймає і, обійшовши автомобіль, сідає всередину автомобіля. Крізь лобове скло помічаю його усмішку і не можу стримати своєї. Ну який же цей хлопець буває різним. То веселий і радісний, то миттю перетворюється на грозову хмару.

Автомобіль з писком рушає, і я розумію, що в нас ще буде розмова щодо його водіння. Серце в п'ятки падає, як тільки думаю, що може щось статись. так вийшло і цього разу. Тільки-но почула перший звук - усмішка злетіла з обличчя. Ну от як Стас не може зрозуміти, що мені неспокійно від того, як байдуже він ставиться до власного життя…

Повертаюсь обличчям до Паші і зустрічаюсь з його серйозним та роздратованим виглядом. 

Ну ось, тепер ще й з ним буде не дуже легка розмова… Але ж нічого, я сильна, маю впоратися, ще й не таке проходила. Ступаю крок назустріч і розумію, що ноги наче приросли до землі. Невже мені таки не вистачить сміливості? 

Набираю повні легені повітря і… таки йду впевненим кроком до Паші. Ні, таки я не така вже й слабачка!