Глава 29

Я знову тут… На гойдалці, де вперше провела всю ніч зі Стасом. Знаєте, останнім часом відчуття дежавю постійно переслідує мене. Це трохи дивно, оскільки раніше моє життя було таким простим, прозорим та зрозумілим. Тепер все змінилось…

- А ось і сік, - до мене прямує хлопець і дає мені стакан із свіжовижатим соком.

- Дякую, - коротко відповідаю і роблю ковток. - Дуже смачно!

- Меланко, я знаю, що можливо тобі важко, або ж ти просто не хочеш говорити, та мені дуже важливо аби ти була відвертою зі мною. Тобі зробили боляче, а для мене це дуже важливо. Ми пройдемо через все разом. Розберемось із сестрою, поговоримо, розпитаємо що сталось. Мені самому дуже цікаво, що ж може пов’язувати її і мою сім’ю, - хлопець задумливо протирає вісок, і це мені здається дуже кумедним. Це хлопець суцільна загадка, але мені чомусь здається, що він потрохи розкривається. Він готовий вислуховувати мене, а я хочу показати йому, що і він може бути відвертим зі мною.

- Розберемось, - коротко стверджує і посміхаюсь. - Доречі, зовсім скоро у мене поїздка до Копенгагену, - захоплено розповідаю, адже цієї поїздкою я марила не один рік. - Я пробуду там щонайбільше тиждень, але якщо все вдасться, то я матиму змогу цілий рік стажуватись. Щоправда, де саме буде відомо згодом, зараз головне аби членам комісії сподобалась моя наукова.

- Мені подобається слухати тебе, коли ти так захоплено розповідаєш. Це дійсно справа твого життя, Меланко. Надіюсь, поїхавши в поїздку, ти не забудеш про мене, - хмикає хлопець і притягує мене до себе. Серце шалено стукає, а на обличчі з'являється дурнувата посмішка. Занурююсь носиком у шию хлопця, вдихаючи на повну його аромат.

- Хіба я можу забути тебе? - хмикаю, заглядаючи у вічі Стаса. - Ти шалено подобаєшся мені, і я нічого з цим зробити не можу.

- Кохаю тебе, - промовляє хлопець, чим викликає гаму незрозумілих відчуттів. Сироти вкривають усе тіло, метелики раптово оживають в животі. Відчуття щастя, певне, хоче мене вбити, бо тіло жахливо тремтить від кожного дотику.

- Я кохаю тебе, Стасе, - тихо промовляю і впиваюсь у губи хлопця терпким поцілунком. Міцно притискаюсь, обіймаючи того, хто змушує мене тремтіти від насолоди та задоволення.

Усю цю ідилію псує телефонний дзвінок.

Швидко дістаю телефон із сумки…

"Паша"

- Привіт, Пашко, - коротко кидаю, відчуваючи як напружується тіло Стаса. От і що ці хлопці не поділили?

- Привіт. Я щойно повернувся в місто, нарешті вирішив усі свої питання з закінченням реабілітації. Можливо зустрінемось за чашкою кави? - розумію, що повинна зустрітись з Пашею, але зовсім не хочеться розлучатись зі Стасом.

- Так, давай за годинку зустрінемось у нашому кафе. Підходить тобі так? 

- Так, тоді до зустрічі, Лано, - коротко кидає і вимикається.

Швиденько ховаю телефон і повертаюсь обличчям до Стаса.

- Мені зовсім не подобається твій це друг, - цілком серйозно промовляє Стас і ще дужче напружується.

- Облиш, він хороший хлопець, та й друг з нього чудовий. Ми знайомі давно, можеш не хвилюватись, - промовляю спокійно, при цьому погладжуючи руку хлопця.

- Цей твій “чудовий” друг точно не рівно дихає до тебе. Навіть сліпий це побачить, Мелю, - цикає хлопець, а мене лише веселить його ревність. Все в ньому здається таким ідеальним! Знаю, що це лише призма закоханості, але саме такі думки зараз живуть в моїй голові.

- Мені здалось чи ти дійсно ревнуєш зараз? - запитую, грайливо торкаючись щоки хлопця. Мені подобається дражнити його, дуже цікаво спостерігати за його емоціями.

- Ревную, - коротко відповідає, і я бачу як невідомий вогник запалюється в його очах. - Ніхто не повинен торкатись тебе! Навіть думка про те, що хтось марить тобою в своїх думках, зводить мене з розуму! - хрипить на вухо, викликаючи у мене трепіт. Цей хлопець рано чи пізно просто зведе мене з розуму.

- Я й подумати не могла, що ти в мене такий власник. В цьому немає потреби, Стасе, - коротко заявляю, а тоді продовжую: - Я лише твоя!

Після моїх слів обличчя Стаса розтягується в посмішці і він дужче затискає мене в обіймах.

- Так і я. Тільки моя! - промовляє прямо біля вуха, і я від задоволення готова мурликати. Коли ж хлопець залишає гарячий поцілунок на шиї, я просто втрачаю зв’язок із реальністю. - І будь впевнена - це не зміниться ніколи.

Ці слова звучать, наче вирок, та мене чомусь це лише дужче ваблять. Нехай це "ніколи" триває якнайдовше. Я б навіть сказала "вічно", але це занадто, мені так здається. Що означає "вічність" для кохання?

Що коїться з моїм серцем і тілом?! Звідки взагалі беруться такі думки?

- Мені так добре в твоїх обіймах, але мені час йти, - промовляю і намагаюсь вибратись із чоловічих рук.

- До “друга”? - запитує Стас, показуючи пальцями “лапки”. Ну от і що з цим хлопцем робити?

- Ні, Стасе. До нормального друга. Ти можеш мене підвести до одного кафе? - запитую, даруючи хлопцеві свою посмішку. Цей жест змушує Стаса пом’якшити свій запал. 

- Добре, але ввечері ми з тобою зустрінемось. Добре? - ох цей маніпулятор. І як з ним боротись, якщо я сама хочу бачитись з ним постійно?!

- Звичайно побачимось. Ти так легко мене не позбудишся тепер, Рожен, - грайливо заявляю, що викликає сміх у Стаса. 

Я вирішую не переодягатись у свою блузку, просто одягаю шорти та залишаючись в сорочці Стаса, кіцнці якої зав'язую на талії. Вона пахне ним, і саме тому я і роблю такий вибір. 

Хлопець задоволений моїм виглядом, це зрозуміло по його темному та збудженому погляді.

Дорога до кафе, в якому ми звикли проводити час після пар з Пашком і Олею, не займає багато часу. Ми їдемо, тримаючись за руку. На фоні грає приємна музика невідомих, до цього моменту, виконавців.

За вікном майорить лісова посадка, і саме в цю пору вона надзвичайно гарно виглядає під прямими сонячними променями. Цією красою можна милуватися вічно. Легенький вітер змушує верхівки дерев гойдатись в такт з музикою. Неймовірно виглядає!