Глава 27

До будиночку їхати близько 10 хвилин, а це означає, що часу опанувати себе у мене практично немає. І чого я хвилююсь, як першокласниця? Ні, звісно хвилюватись є чого, але ще ж зарано... Можливо все пройде добре, і я дарма лише панікую? Цей хлопець подобається мені до нестями, то чому ж тоді прямо зараз у мене трясуться колінки? 

- Все добре? - ніби, читаючи мої думки, запитує Стас. Він виглядає таким спокійним, ніби у нього щодня залишаються на ніч дівчата. Хоча я впевнена, що так і було. Правда він казав, що в той будиночок він нікого не приводив, окрім мене. Хочеться йому вірити, адже це було б дуже приємно усвідомлювати. Думати про те, що я єдина!

- Так, все гаразд, просто думаю про дещо… - тихо відповідаю і ховаю погляд від хлопця. Не скажу ж я йому, що мені страшно проводити ніч разом. 

- Про що? Хочеш додому? - прямо запитує Стас, не відриваючи погляду від дороги. От і як в нього це виходить? Прямо думки мої читає…

- Я не хочу аби ти думав, що я легковажна. Ти звісно звик проводити там ночі з дівчатами, але я не вважаю себе такою. 

- Я ж казав тобі вже, малюк! - трішки підвищує голос, але це не звучить якось суворо. Стас важко видихає і скеровує автомобіль на узбіччя, а потім там зупиняється. - Ти єдина, хто був там. Ти єдина, хто засів в чортовому серці, і не збирається виходити. Ти перша, єдина, остання! 

Ці слова наче бальзам для моєї пораненої душі. Він серйозно щойно сказав це все мені? Ой матінко, аж руки тремтять. 

-Остання? - тихо запитую і підіймаю очі до хлопця. Зазираю у вічі, шукаючи там відповідь. 

- Остання, Меланко. Точно остання! - посміхається і хрипить це прямо в губи. Неймовірне тепло окутує моє тіло, посмішка розпливається на обличчі. Хочу чути такі слова завжди, щодня, щогодини…

- Досить базікати, краще просто поцілуй мене, - так само хрипко шиплю йому в губи, і не чекаючи реакції, перша впиваюсь в них поцілунком. Це нестерпно приємно, але мені все одно цього мало. Хочу більшого. Я хочу бути впевнена, що так буде завжди. Що через місяць чи рік це не зміниться або ж куди гірше — не закінчиться. Він цілує жадно, пристрасно, але це мені занадто сильно подобається. Зводить з розуму, накриває величезною хвилею насолоди. Терпко, лагідно і так по-особливому. 

Його поцілунок так і кричить: "Ти моя!" 

Перша зупиняю поцілунок, адже розумію що в такому випадку ми ще довго просидимо так. Стас відсторонюється, але в очах грають чортики. Він на межі, і я бачу як важко йому стримувати себе і не переступити через неї прямо зараз. Я за це йому дуже вдячна!

-Їдьмо, добре? - посміхаюсь і цілую хлопця в щічку.

- Їдьмо, - погоджується і скеровує машину знову на дорогу. 

Доволі швидко ми доїжджаємо до будиночку. Протягом всієї дороги на моєму обличчі грала дурнувата посмішка. Щаслива! 

Стас галантно відчиняє мені дверцята та подає руку. Швидко віддає ключі від будинку, а сам прямує по пакунки. Поки я розміщуюсь у вітальні хлопець копошиться на кухні. Зараз я маю змогу поближче роздивитись вітальню, адже раніше це зробити не мала часу.

Повинна відзначити, що тут дуже стильний інтер'єр. Мені здається, що він ідеальний і цілком відповідає натурі Стаса. Тут я відчуваю себе комфортно… Так, наче я вдома!

Думаю самій мені робити нічого, тому вирішую допомоги Стасові з вечерею. Все-таки уроки мами не були даремними. Принаймі я так думаю!

-Допомогти? - запитую у хлопця, обіймаючи його зі спини, поки він миє щось у раковині.

- Так, можеш нарізати салат, поки я готуватиму пасту, - ммм, паста. Обожнюю!

Дістаю миску, з полиці на яку вказує Стас, і приступаю до нарізки овочів.

Минає близько 40 хвилин і ось все готово. 

-Будемо вважати, що це наше перше побачення, - промовляє Стас, ставлячи на стіл тарілки з пастою. Звідкись дістає пляшку вина, і вона, судячи зі зовнішнього вигляду, коштує не мало. - Вип'ємо? - коротко запитує і чекає на мою відповідь.

- Якщо трішечки. Я з алкоголем спілкуюсь на "ви", - ніяковію, адже не хотіла б, аби хлопець побачив мене у такому стані.

- Як скажеш, - хлопець не наполягає, а лише наливає трішки вина.

Ми починаємо їсти, і я готова мурликати від того, наскільки ж це смачно. 

-Я готова їсти твою їжу все своє життя, - прямо промовляю і закочую очі від задоволення.

- Я взяв це до уваги, - якось дивно посміхається. І що він там собі навигадував? От то вже!

- Знаєш, моментами мені здається ніби я знаю тебе все життя, - тихо заявляю, чим, певне, дивую хлопця. - Але водночас, бувають також моменти, коли з'являється відчуття, ніби ти взагалі чужий. Я хочу аби такого більше не було... Хочу, аби ми відчували один одного на рівні підсвідомості.

- Це буде, Лано, от побачиш. Я знаю, що змусив тебе пройти через страждання, але більше такого не буде. Ти особлива для мене, і більше ніщо це не змінить!

Не втримавшись я встаю і підходжу до Стаса, що сидить навпроти мене. Залишаю поцілунок у районі шиї і міцно обіймаю його. Зазираю прямо у вічі, читаючи його думки. Я знаю, що він не обманює мене. Відчуваю це. Залишивши легенький поцілунок на губах, знову сідаю навпроти хлопця.

- Отже… - продовжує Стас, а я вже боюсь почути, що він далі утне. - Надіюсь після вечері ми з тобою поговоримо, за чашкою гарячого чаю.

- Про що? - коротко запитую, не відриваючи очей від хлопця.

- Про те, що сталось у будинку твоїх батьків, - стримано запитує, а я завмираю у ступорі. 

Неприємне усвідомлення того, що я повинна сказати хлопцеві про ставлення моєї сестри до нього, раптом полонить мої думки. І що я йому скажу? Точніше навіть не так. Що буде, коли він дізнається правду?