Глава 24

Час до вечора пролетів надто швидко. Я майже закінчила наукову, залишилась мала частина. Я фактично за крок до мрії, і мене просто не може не радувати той факт, що моя робота доволі непогано виходить. Не встигла я й оглянутись, як зустріла на порозі кабінету тата. Він був дуже здивований, але щасливий. Коротка розмова і ось мама уже кличе нас за стіл. 

Точніше, вона кликала батька, а я була як бонус! Невимушена атмосфера викликала ностальгію по дитинству, але Катя і далі підливала масла у вогонь. Я стараюсь триматись, але здається що скоро мій терпець увірветься і я нароблю дурниць.

- Думаю, що наступного разу я приїду до вас вже після поїздки в Копенгаген. І дуже надіюсь, що повернусь з хорошими новинами, - піднесено промовляю і зустрічаюсь зі схвалюючою посмішкою тата. Він щасливий, що я пішла по його стопам. Я бачу гордість в очах!

- Впевнена, що так і буде. Ти ніколи не підводила нас, доню, - тепло відповідає мама і моє обличчя розтягується в посмішці. 

- Ну звісно, улюблена дочка ж. Хіба вона могла вас підвести? - кривиться Катя, знову псуюючи мені настрій. Вона, наче змія, постійно шипить на мене. І найбільша проблема в тому, що я зовсім не розумію у чому провинилась.

- Ти б краще теж за розум взялась. Скільки можна дурнею маятись? Гуляння твої вже набридли, тобі ж не 18! Почни нарешті думати головою, - суворо промовляє батько, що навіть у мене тіло вкривається мурашками.Та я повністю з ним згідна.

- Ну звісно, хіба ви колись не порівнювали мене з цією вискочкою? Меланка те, Меланка се. Дратує! - кричить Катя і збирає виходити зі столу, жбурляючи виделку на стіл.

- Заспокойся і сядь! Ти не в тому стані аби ще й права свої качати тут. Ти живеш в моєму будинку на гроші, які тобі даю я. Ти моя донька, яку я люблю, але я хочу бути впевненим, що коли мене не стане ти не підеш по світу. Ти маєш вміти сама себе забезпечити. Я змусити тебе не можу, але підштовхнути здатен. Тому не змушуй мені тебе виховувати в твої літа, Катерино, - ох, коли батько так звертається означає, що він дійсно розізлився не на жарт. Він справді дуже любить нас, але його страх очікуваний.

- Для чого ти це кажеш при всіх? Хіба ви недостатньо мене принижуєте? Наче я не знаю, що розчарувала вас, - тихо промовляє Катя, і я бачу в її очах роздратування та сором. Вона все прекрасно розуміє, але чомусь змінювати щось не надто спішить.

- Досить! Набридло це слухати. Можна хоч раз спокійно повечеряти? - втручається мама і всі замовкають. Вона у нас надто спокійно, і для того, аби вивести її на емоції, треба ну дуже постаратись.

На якийсь час всі замовкають і повітря навкруги огортає пелена напруги, наче за столом сидить не сім'я, а справжнісінькі вороги.

Обстановку розвіює раптовий звук сповіщення на телефоні в Тані.

- Що за... - вигукує молодша сестра, підіймаючи на мене погляд повний нерозуміння та презирства. Ну і що на цей раз? - Ти знайома з родиною Рожена? - одне питання і мене наче кип'ятком облили. Останнім часом моє життя популярніше за серіали.

- Я б так не сказала, - спокійно і коротко відповідаю, беручи в руки стакан із соком. - Лише з одним із них. А що? - запитую та роблю ковток фрукового соку.

- Перестань спілкуватись з цими людьми, - спокійно каже Таня, не відводячи від мене погляду. Батьки з Катею уважно за цим спостерігають, а я ледь не давлюсь соком від такого зухвальства. Вона буде вказувати мені з ким спілкуватись?

- Чого б це, Таню? - коротко кидаю.

- Твої фото з цими людьми на всіх сайтах та журналах, -  Таня простягає мені телефон де видгніється фото, на якому я стою в компанії Стаса, його брата, батька та друзів. Це день його народження! Чортові папараці! - Ці люди жахливі і ти не повинна з ними спілкуватись. Якщо в тебе є хоча б капля любові та поваги до мене, то ти зробиш це. Хіба тобі не достатньо мого прохання? - 

- Не достатньо! - і далі говорю спокійно, але всередині розгоряється вогонь злості. Нічого не розумію, але дуже цікаво.

- Ти вибереш: або я, або вони! -  кричить Таня, а я втрачаю дар мови. Дурня якась!

- Що це за ігри такі? Меланії не 10 років, нехай робить що хоче, - тепер же вмішується батько, за що я йому дуже вдячна.

- Видно не така вже й Меланія свята і ідеальна, - підливає масла у вогонь Катя, а я готова її задушити. Зміюка!

- Тату, не треба! Для мене це важливо. Якщо їй ці люди такі важливі, отже втрата сестри нічого їй не дасть. - спокійно промовляє до батька. - Ці люди - зло! Вони зламають тебе, тому просто послухай мене і все, - ці ж слова вже присвячуютсья мені. 

- Ні, Тетянко. Вибач, але той з ким я спілкуюсь надто дорогий для мене, аби так легко відмовитись.

- Пішла геть звідси. Забирайся! Забирайся і більше ніколи не приїжджай сюди, - кричить до мене моя молодша сестра, а я не можу зрозуміти що сталось. - Ти хоч розумієш з ким вештаєшся? Як ти могла спілкуватися з хлопцем з цієї сім'ї? Як ти могла?! Ти повинна вибрати: я чи він прямо зараз, я чекати не стану.

- Таню я не розумію... Що відбувається?. В чому проблема? Звідки ти знайома з цією родиною? Що вони зробили тобі, що ти так їх ненавидиш? - руки тремтять, як і голос. Мені так образливо через те, що вона хоче покарати мене за якісь незрозумілі розголошення з сім'єю Стаса.

- Не важливо, просто знай, що я ніколи не прийму його і його сім'ю. Ти повинна зробити вибір, і зробити його повинна саме зараз! Ти обереш його - зовсім незнайому людину з огидною сім'єю чи нас - родину, яка завжди підтримує, яка завжди була поруч і ніколи не зрадить? - це наче момент із Матриці. Ну що це за вибір такий? Як тільки мені здається, що все по-трохи налагоджується, щось обов'язково повинно відбутись. І рідко це "щось" буває хорошим.

- Мені не зовсім подобається твій тон. Я не хочу щоб ти так говорила зі мною. Що відбувається? Тільки поясни, що відбувається і тоді я зможу зрозуміти твою позицію і ставлення до цих людей. Чим вони образили тебе? - тихо запитую, дивлячись сестрі прямо у вічі. Її губи тремтять, а очі наповнюються слізьми. Вони образили її, я відчуваю. Але як? Як, зовсім дитина ще, може бути пов'язана з дорослими людьми?