Глава 23

Всю дорогу ми мовчали. А що казати, коли всі слова здаються якимись не такими? Мені стільки всього хотілось запитати, та було таке відчуття, ніби я просто розучилася говорити. Стас теж мовчав, а мені просто було необхідно аби він позбавив цю жахливу тишу. Будинки за вікном змінились лісом. Я прекрасно пам'ятала цю дорогу... 

- Чому ти мовчиш? – тихо запитує Стас, не відводячи погляд від дороги. Його руки міцно стискають кермо. Він закотив рукави білосніжної сорочки, і тепер я чудово бачу як виступають жили, від напруги.

- А що казати? Я задала питання і тепер просто чекаю на відповіді, - коротко кидаю і знову відвожу погляд від хлопця. Не можу я постійно дивитись на нього так. Це боляче…

- Батьки впевнені, що ми з Вікою скоро одружимось, - тихо промовляє і замовкає, наче чекає на мою реакцію. Серце пропускає сотні ударів, але вимовити я нічого не можу. – Вони хочуть аби це відбулось в наступному місяці, та я сказав що цього не буде. Я не встиг розповісти про тебе, і не сказав про день народження по цій самій причинні. Я знав, що тобі буде некомфортно там.

- Ти міг просто розповісти. Чому постійно обманюєш? Знаєш, важко зайти у двері, коли ти постійно стукаєш, але відкривати тобі не збираються, - відповідаю, не зводячи погляд краєвиду за вікном.

- Це важко, Лано. Я жив за правилами, що були писанні спеціально для мене. Нікого ніколи не хвилювала моя думка і бажання, і я до цього звик. Та зараз дещо змінилось. Тепер у мене є ти, - Стас кладе свою долоньку на мою і тепло моментально охоплює все тіло.

- Мені не треба так. Ти знаєш, що мої останні стосунки були не дуже й то приємні. І це я ще м’яко кажу.

- Так потрібно було, Лано. Мені шкода, але саме так треба було вчинити. Я хотів повідомити їм про нас, але перед тим повинна була відбутись розмова з батьками про розрив із Вікою. Але ти так несподівано з'явилася, що весь мій план пішов шкереберть. Вибач. Проте, я впевнений, що вони вже і так все зрозуміли, адже я не повернувся назад, - хлопець кладе свою руку на мою долоню і тіло пробиває струмом. Щоки зрадницьки палають, а всередині мене розгорається незрозуміле бажання. Мені хочеться більшого, набагато більшого.

- Відчуття, ніби це нереально все. Ти живеш в своєму світі, наче це фільм якийсь. Ще нещодавно я згадувала свої перші справжні відносини і казала, що це було важко. Та зараз мені ще гірше, адже тепер мої почуття здаються сильнішими. Ти мені важливіший, аніж колись був Назар, і це мене просто вбиває.

- Ти повинна прийняти це все, якщо хочеш бути зі мною, - цілком серйозно промовляє Стас, а у мене зникає дар мови. Це щось типу ультиматуму? 

- А як не прийму? Що тоді? - запитую у хлопця, не зводячи з нього погляду. Навіть не помітила, як ми приїхали до мого будинку. 

- Не змушуй озвучувати це, - хрипло промовляє і повертає обличчя до мене. 

- Повернення до своєї несправжньої "коханої"? 

- Як один із варіантів. Якщо ти покинеш мене, то я просто зламаюсь. Знову... Мені це не потрібно. А тобі? 

- Мені потрібні здорові відносини, які зроблять мене щасливою. Кожен раз, як я думаю що у нас все добре, ти чомусь псуєш це. Що відбувається? Що важкого в тому, аби сказати рідним, що ти кохаєш мене? Ти всеодно розповідав мені, що не претендуєш на батьківський бізнес, то в чому проблема? Відкривай свою справу, а я повністю підтримаю тебе. Буду працювати, якщо доведеться. Тільки дозволь допомогти.

- Все буде. За тиждень я розповім тобі все детально. Останні моменти вирішуються і тоді ти будеш дуже здивована тому, що я тобі покажу. 

Минає близько години, а ми так і сидимо узявшись за руки. Говоримо про дитинство, шкільні та університетські роки. Багато сміємося і ... Цілуємось. Він як чортовий наркотик! Знаю, що буде важко, але відірватись не можу. Кохаю!

- Ти надто гарна сьогодні! Коли побачив, хотів покинути все і просто забрати тебе кудись подалі. Аби більше ніхто не міг насолоджуватись цією красою. Лише я, - шепоче на вухо Стас, і я ніяковію.

- Ти в мене такий власник? - сміюсь і чмокаю хлопця в щічку.

- Ти навіть не уявляєш наскільки. Не готовий тебе ділити з кимось.

- Як і я. Важко бачити тебе з кимось, думаю ти знаєш про кого я, - важко зітхаю і занурююсь носиком в шию Стаса. Вдихаю на повну його аромат - це ніби відправляє мене в нірвану.
Ще декілька хвилин відвертостостей і ми все-таки розходимось. Він повертається розмовляти з батьками, а я просто додому.

Вечір минає спокійно. Оля розпитує про день народження, я розповідаю, не вдаючись в деталі. Далі ми просто дивимося фільм, і так засинаємо. Я щаслива, але в передчутті майбутнього, яке таке незрозуміле, але бажане. 
Довго вагавшись я вирішила поїхати на декілька днів до рідних. І не прогадала.
Все-таки ідея поїхати до батьків була вдалою. Мені потрібна була перезарядка і я була впевнена, що саме в батьківському домі її отримую. Це час подумати, привести думки в порядок і насолодитися тишою. Остання наша розмова зі Стасом викликала ще більше запитань, аніж відповідей, які я хотіла отримати. Та якби я знала що ця зустріч із рідними вкотре зламає мене, то я, напевно, не поїхала б. Але не потрібно поспішати, краще почнемо з самого початку. 

- Мамо, тато, я приїхала. Цього разу вирішила погостювати декілька днів, надіюсь ви не будете проти, - з такими вигуками я зайшла в будинок, в якому мене зустріла лише тиша. - Як чудово мене зустрічаєте, я надіялась на гарячу зустріч з обіймами. 

- Та кому ти здалася! Чого знову приперлася сюди? - з вітальні виходить Катя і мій настрій просто зникає. Я знала, що ми зустрінемось з нею, але надіялась що це буде пізніше, адже не хотілося псувати настрій відразу.

- А де батьки?

- Маму викликали на роботу, у неї там який сьогодні дуже важливий захід, а тато як завжди займається своєю писаною, - монотонно відповідає старша сестра, кидаючи в мій бік якийсь презирливий погляд.