Глава 20

Годинник давно переступив за північ, а ми і далі, як божевільні, сидимо в обіймах, з бажанням насититись один одним.

- Як ти дізнався, що я в тому клубі? - запитую в Стаса. Він з'явився так раптово, що я й зрозуміти нічого не зуміла.

- Ти сама написала мені. Я ледь не збожеволів поки їхав туди. І, нажаль, один з сценаріїв розвитку подій підтвердився. Чомусь відчував, що це пов'язано з Назаром.

- Стоп, але я ж не писала тобі, я писала... - різко замовкаю, прокручуючи події. Я хотіла написати Паші, невже переплутала? Дивно. Можливо це знак був? Не може ж моє серце настільки бути в полоні у цього хлопця, щоб я вже не тямила сама що роблю.- Знаєш, неважливо. Головне, що ти встиг до мене. Я щаслива, що саме ти зараз поруч.

- Ти чекала свого друга, так? - хлопець помітно напружився. Ревнує чи що?

- Ми з тобою вирішили подумати, взяли паузу в наших, на той момент, незрозумілих відносинах. Я боялась, що можу написати тобі невчасно, не хотіла турбувати. Вибач, - відповідаю, та вкотре дарую хлопецеві ніжний поцілунок.

- Ти не можеш мені заважати. Відтепер я хочу бути частиною твого життя завжди. Меланко, не думай, будь ласка, про те вчасно чи ні, просто телефонуй, пиши, приходь. Ти потрібна мені, як повітря потрібна. І так буде завжди, - він дужче обіймає мене, і я готова потонути в його дотиках.

Я й подумати не могла, що моя самостійність, незалежність захочуть заховатись в простих, але таких потрібних обіймах. Він знищив той бар'єр, який я будувала роками, але це лише допомогло мені. Я ховалась від болю та страху, але треба було навпаки — подивитися йома у вічі, перебороти, аби далі не виживати, а просто жити та насолоджуватись. Мені здається, що зараз я на шляху до повного зцілення.                                                                                                                                                               

- Стасе, скажи мені, - звертаюсь до хлопця з питанням, яке відіграє велику роль в подальших наших стосунках. - Хто ми тепер один одному? Так, ми зізнались в почуттях, ти казав про свою справу, що я буду поруч, але все-таки...                                                                                                                                

- Ти моя дівчинка, - не давши закінчити речення відповідає Стас. - Вибач, що змусив так довго чекати та сумніватись у моїх почуттях. Ми разом, і це остаточно і не обговорюється.

За всіма зізнаннями та розмовами йшли ніжні, довгі, пристрасні поцілунки. Ми обіймались, і, мені здається, ці обійми викликають залежність. Я й відчути не зуміла, як заснула. Мені так хотілось якнайдовше бути в його обіймах, але втома разом із емоційним виснаженням дала про себе знати. Прокинулась в тому ж будиночку, на тому ж ліжку. Все відбувалось так само, як і в той день — ми поснідали, і Стас відвіз мене додому. Мені так хочеться, щоб такі вечори відбувались щодня, але своєю наполегливістю боюсь відштовхнути хлопця. Нехай все йде так йде. Головне аби він був поруч, інше не так важливо.

...

Час летить надто швидко. Останній тиждень ми зі Стасом постійно разом. Гуляємо, ходимо в кіно, в кафе... В перервах між нашими зустрічами я пишу наукову і прогрес на обличчя. Залишилось близько місяця до презентації в Копенгагені, і чим менше часу до поїздки тим більше я нервуюсь. Звісно я знаю, що буде важко, я довго готуюсь, але чомусь від цього не легше. Вчора зовсім випадково зустрілась з Владом. Спочатку було доволі незручно спілкуватись, але за декілька хвилин це все зникло. Він насправді непоганий хлопець, просто життєва ситуація інколи ламає нас. Ледь не забула, Влад сказав що за декілька днів у Стаса день народження. Він чомусь вирішив не посвячувати мене в цю не зовсім маленьку деталь. Виявляється він святкуватиме вдома в колі найближчих родичів. Скільки було мого здивування, коли я дізналась, що Стас - син Рожена Олега. Виявляється мій хлопець не просто багатий хлопчина, а дуже багатий. Я звісно думала, що його сім'я не проста, але чомусь про такі маштаби і гадки не мала. Батько Стаса і справді має великий бізнес авто-салонів. Нажаль, я чула і не дуже приємні речі, але якщо раніше я могла б в це повірити, то зараз не можу. Стас мій хлопець, і тому я віритиму лише в те, що він скаже мені. Все-таки це ж його сім'я!

Влад з хлопцями вирішили зробити Стасу сюрприз, і я також в списку гостей. Надіюсь Стас буде щасливим бачити мене поруч в цей день. Тільки от з подарунком трішки важче, адже я без поняття що подарувати хлопцеві в якого є абсолютно все. А чого немає він цілком здатен купити собі сам. Та нічого, впевнена, що він буде радий будь-якому подарунку. Принаймі надіюсь на це.

Наступні три дні пролітають зі швидкістю комети, і я нарешті готую Стасові подарунок, та про нього згодом.

День Х, саме я вирішила його так назвати, вже настав. Ми з хлопцем не розмовляли з вечора, і, як би дивно не було, він так і не сказав про свій день народження. Та я й не питала, адже так мій сюрприз вийде ще більш несподіваним. Хлопці вирішили що варто зустрітись близько 16:00, а я просто виконую їхні вказівки. Половина дня проходить дуже швидко. Оля допомагала мені виглядати неймовірно: білий топ, чорні брючні штани та такого ж кольору кардиган. Так, не зовсім по-дівчачому, зате дуже елегантно та сексуально водночас. Фірмові стрілки та високий хвіст, і я можу покорювати червону доріжку Голівуду.

Влад запропонував забрати мене і я вічливо погодилась. Ну а що, їхати маршруткою в такому вигляді не дуже й то хотілось, та й довго це.

- Ти сьогодні виглядаєш дуже гарно, - комплімент від Влада, і це дуже дивно. Згадуючи першу зустріч я й подумати не могла, що ми з цим розбишакою будемо так тепло спілкуватись.

- Дуже дякую, ти теж виглядаєш чудово, - відповідаю хлопецеві і посміхаюсь. Його зовнішній вигляд сьогодні дуже сильно відрізняється від того, що я бачила в день нашої зустрічі. Влад одягнений у темні джинси та світлу футболку. Ніяких спортивних штанів та майок.