Глава 19

Темрява, яка повинна була б зводити з розуму, нарешті подарувала мені такий бажаний спокій. Хочу стати подібно вітру, який не звертає уваги на усі перешкоди і просто рухається вперед. Його сила заворожує, а вільність породжує бажання до схожості. Непокірність та свобода... Що може бути кращим за ці якості?

Відкриваю очі, хоча зовсім цього не бажаю. Відчуваю тепло, що розноситься по долонях. Мені не лячно, адже я знаю кого побачу. Людина, яка дарує світло навіть у самий темний час. Той, кого я повинна була б викинути з голови, але не можу. Щось не дає це зробити, блокує свідомість. Поруч з ним я втрачаю зв'язок з реальністю, і це викликає табун мурах, що здатні звести з розуму.

- Як ти? - повертаю голову на голос і бачу перед собою його - причину моїх нічних любовних страждань.

- Стасе!? Що сталось? - намагаюсь піднятись та сили наче покинули мене. Стас ніжно погладжує мої долоні. Я збрешу, якщо скажу що це не приносить мені задоволення. Навіть крізь нестерпний головний біль мені хочеться мурликати від цих дотиків.

- Тепер все добре, - тихо, але впевнено промовляє хлопець і цілує мою руку. Мої очі уважно за цим спостерігають, і на цей раз мені не хочеться втекти, думаю тепер я все вирішила остаточно. - Назар отримав по заслугам. Більше він тебе не потурбує, я обіцяю тобі.

- Дякую, - хрипло промовляю і очі вкотре зрадницькі сльозяться. Цей хлопець завжди поруч, коли у мене неприємності. Мені необхідний був час, аби все вирішити, та видно зверху хтось вже давно прийняв рішення за нас. Щось постійно зводить нас разом, і якщо це не знак, то я взагалі не розумію, що відбувається. Більше не хочу боятись або ж гадати наперед. Буде що буде, але зараз я точно впевнена в одному — мені потрібно аби цей момент тривав вічно. Мені потрібен Стас у моєму житті. Байдуже що чекає нас далі, я житиму одним моментом. Так, можливо не завжди все буде правильним і спокійним, але мені так добре поруч з цим хлопцем, що всі проблеми здаються такими дрібницями.

- Стасе...- тихо промовляю і дивлюсь прямо у вічі хлопцеві.

- Що? - він уважно спостерігає за мною. Чекає. Хвилюється, я бачу це.

- Мені здається я кохаю тебе, - тихо відповідаю, не ховаючи від Стаса погляду. Я хотіла бути впевнена не лише в його почуттях, але й в своїх. І якщо він не може розібратися у собі, то я все вирішила. Я надто довго ховаюсь від самої себе, що, здається, можу втратитись у темряві, що поступово полонить душу. Ця темрява інколи не дає дихати, змушуючи оживати демонів, що мешкають в глибині мене. Вони кричать, намагаючись заглушити істині почуття, та моя, хоч і зламана, душа бореться, і ця боротьба не може закінчитись поразкою. Надто довго я страждала через помилки інших, тому тепер хочу думати лише про себе... Хоча б трішки.

- Я кохаю тебе, Меланіє. І це мені не здається, - він посміхається і накриває мої губи своїми. Цілує ніжно, наче боїться зашкодити, але навіть зараз, в цьому поцілунку, я відчуваю терпкий присмак, який кричить: "ти тільки моя". І мені це шалено подобається. Нехай так буде, хочу аби ми належали лише один одному. Хай ніхто не стає на шляху. Мені здається, що зараз, заради цієї людини, я здатна абсолютно на все. Любі гори зверну. Це спочатку лякало, але зараз я щаслива, що відчуваю це. Він поруч і мені цього достатньо. Стас здатен вилікувати мою душу, і я вже відчуваю смак зцілення...

Цю ніч я не хочу проводити на самоті, тому прошу Стаса побути сьогодні удвох. Він погоджується і ми їдемо у його таємний будиночок біля ставка. Все відбувається так само, як і в перший раз. Хоча ні, в цю ніч навіть краще. Тоді я вважала його легковажним хлопцем, якого не цікавить абсолютно ніщо. Він не цікавив мене! Не розумію в який момент я так змінилась. Ще тиждень тому я марила науковою, а зараз мені потрібен Стас. Як ковток повітря потрібен. І це дуже лякає.

- Мені так добре зараз, поруч з тобою, - тихо промовляю. Ми сидимо на тій же гойдалці, що минулого разу. Але якщо тоді мене грів чай та толстовка хлопця, то сьогодні все інакше. Сиджу у обіймах Стаса і чую його серцебиття. - Будь впевнений, це не жарт. Важко було зізнатися навіть самій собі, але не хочу брехати.

- Я щасливий це чути. Наша минула розмова пройшла доволі неприємно. Я не знав, що робити, але тепер впевнений на всі сто відсотків. Я хочу бути з тобою і буду. Більше ніяких ігор, ніяких фейкових відносин. Тільки ти і я. Є лише ми. Разом! - говорить хлопець, викликаючи у мене мурашки. Цей тембр голосу змушує мене здригатись, але не від страху чи огиди — мені подобаються ці відчуття. Стас бере моє обличчя у свої долоні і я закриваю очі. Мені приємно бути в його руках. Хлопець залишає легкий поцілунок на носі, і я хочу мурликати в голос від цього. Що він робить зі мною?

- І що далі? - відсторонююсь від хлопця та з викликом дивлюсь у вічі. Хочу розуміти його повністю. Мені треба аби він відкрився. Чого він прагне, якими бачить наші відносини, хто я для нього... Ці питання в голові і, якщо я не отримаю на них відповідь буду і далі метатись в почуттях. Ризикнути чи пливти за течією?

- А далі я починаю свою справу, - так само впевнено відповідає та посміхається. Це не зовсім та відповідь, яку я чекала. Думала почую щось на кшталт: "Далі ми з тобою будемо завжди разом, і ніяка біда нас не розлучить". Не одразу розумію, що витріщаюсь на нього очима по п'ять копійок. Стоп, Меланіє. Якщо йому відносини не важливі, то це його діло. Не показуй слабину. - Надіюсь ти підтримуватимеш мене, тримаючи за руку. Сам я не впораюсь, Меланко! - він продовжує і в мене, наче гора з пліч.

Він хоче, аби я була поруч... Це найкраща відповідь.

Проходить деякий час. Ми сидимо в повній тиші, але вона мене не хвилює. Дуже добре в цьому моменті, але Стас вирішує порушити цю тишу фразою, яку я боялась почути. Я готувалася, але до цього важко бути готовою повністю.

 - Ти казала він не торкався тебе, – спокійно, але з якимось презирством каже Стас. Не хочу аби він вважав мене брудною. Не хочу аби була огида. – Чому збрехала? Знав би, що він така тварюка, то начистив би пику ще на озері, і точно не дав би йому підійти до тебе хоча б на крок.