Глава 18

Неприємні відчуття моментально охопили моє тіло. Знаєте, це ніби дежавю. Колись таке вже було, і повторення я точно не хотіла, але видно вищі сили не беруть до уваги мої бажання. Хочу втекти прямо зараз, та ноги чомусь не слухаються мене, стають ватяними. Очима шукаю подругу, та вона, як на зло, наче крізь землю провалилась. Не знаю, що керувало мною, та я, не відводячи погляд від людини що стоїть попереду, знаходжу телефон у сумці. Добре хоч це можу зробити без проблем. Опускаю голову і швидко починаю набирати повідомлення.

"Забери мене" - коротке смс, але з неймовірним благанням про допомогу.

"Будь ласка" - відправляю ще одне повідомлення та кидаю геолокацію.

Щиро надіюсь, що скоро опинюсь якнайдалі звідси. Швидко розвертаюсь і намагаюсь пробратись крізь натовп, та це не так легко, як здається. Раптово відчуваю на талії чиїсь руки, і тіло вкривається сиротами. Боюсь розвернутись, бо не хочу побачити там людину, яка викликає у мене болючі спогади. Намагаюсь скинути руки з талії та вони лише сильніше прижимають мене до чужого, противного тіла. В голові спалахують спогади, а я всіма силами намагаюсь викинути їх з голови, аби остаточно не втратити контроль над собою. Не витримую і розвертаюсь.

- Чого ти, сонце? – противна посмішка, яку так і кортить стерти з обличчя хорошим ляпасом. 

- Коли ти залишиш мене в спокої, Назаре? – кричу і штовхаю його в груди. Я надіялась, що після «відпочинку» ми з ним більше не зустрінемось, хотіла аби наші дороги розійшлись раз і назавжди. Стискаю руки в кулаки, відчуваючи легку біль. Чорт, на долонях точно залишаться сліди від нігтів.

- Хіба я можу? Сьогодні з тобою немає твого захисника? Чи він зовсім і не захисник, раз грається одночасно з почуттями двох дівчат, - він криво посміхається і мені просто стає від цього бридко. Як я взагалі могла щось відчувати до цього жалюгідного створіння?

- Це останнє, що повинно тебе хвилювати. А зараз дай мені пройти, на мене чекають, - намагаюсь протиснутись, але він не бажає мене відпускати. Лише міцніше зжимає долоні, які прикути до талії. Кожен дотик і погляд хочеться змити під струменем води. Прямо зараз! – Ти знущаєшся з мене? Досить поводити себе, наче маніяк. Ти лякаєш мене, розумієш? – очі зрадницькі набираються слізьми, та плакати перед ним я точно не збираюсь.

- Лано, - ледь чутно промовляє і я відчуваю як його хватка слабшає. Це мій шанс!

- Облиш! – відштовхую Назара та прямую на вихід. Я знаю – він йде за мною. Я відчуваю на собі його противний погляд. Прямо зараз мені в потилиці дихає лютий звір, який здатен на все, я це точно знаю. Стараюсь триматись впевнено, та всередині все стискається від болі.

Вилітаю на двір і, наче божевільна, хапаю ротом повітря, якого мені зараз катастрофічно не вистачає.

- Лано, я просто хочу з тобою поговорити, чому ти така вперта? – розвертаюсь до хлопця, який знову намагається торкнутись мене.

- Не торкайся! – роблю крок назад, але Назара це не зупиняє. – Облиш мене.

- Я не зроблю тобі боляче. Мені шкода, що я так пізно зрозумів наскільки ти важлива для мене. Я хочу виправити помилки. Хочу аби ти знову міцно тримала мою руку, - він промовляє це все, а мені хочеться добряче відлупцювати його. Кожне його слово, кожен дотик і рух викликають у мене огиду. Я пам’ятаю все, і ці спогади не стерти фразою «мені шкода». Він так сильно огидний мені, що навіть дивитись не можу. Він лякає мене. Завжди лякав...

- Про що тобі може бути шкода? Ти витер ноги в мене. Розтоптав, розбив серце, познущався над почуттями, - голос тремтить та я не плачу. Не перед ним так точно.

- Ти знаєш, що я тоді нічого не усвідомлював. Та гидота всередині мене зробила це все. І ти знаєш це. Ланко, згадай будь ласка. Нам було так добре, - він підходить ближче і бере мене за руку.

- Це ти теж не усвідомлював? – вириваю руку та задираю футболку, оголюючи живіт. Його очі опускаються і моментально темніють. Він згадав! Я знаю, що згадав. На місці, де тепер видніється тату у вигляді квітки, знаходиться шрам. Його не видно під татуюванням, але я відчуваю його постійно. Торкаючись, я згадую день, коли він не тільки познущався над душею, але й тіло зачепив.

- Усі твої спогади пов’язані лише з поганим? – тепер кричить він і хапає обома руками за плечі. Відчуваю пекельну біль, але зціпивши зуби дивлюсь прямо у вічі звіру. Не плач! Тільки не плач! – Я пропоную почати з початку, але ти не розумієш. Тоді я не буду більше настільки ніжним, як зараз. Я хочу налагодити стосунки, та не розумієш по-доброму. Якщо зараз попросиш, то я, можливо, зможу ще трішки побути ніжним з тобою, - знову посміхається, але його руки і надалі роблять мені боляче.

- Ти зґвалтував мене! – кричу і сльози каплями стікають по щокам. – Про яку ніжність ти кажеш?

Триматись більше немає сил і я просто опускаю руки. Сили покидають тіло і я хочу зникнути. Важко, адже ці спогади болючіші за десятки ляпасів. Очі застелила пелена сліз, і я вкотре виню себе в тому, що змогла втриматись перед плямою з минулого. Я не хочу, аби ця людина бачила мою слабкість. Я взагалі не хочу його в своєму житті. Тільки шкода, що минуле так просто не забути.

- Ти теж хотіла цього, просто соромно признатись, крихітко, - доля секунди і цю потворну посмішку з його обличчя стирає сильний, чоловічий кулак. Від несподіванки я роблю крок назад і не відразу розумію, що ж відбувається.

- Якого біса, чувак? – Назар лежить на землі і корчиться від болі. Варто признатись, це дійство мені дуже сподобалось.

- Я вб’ю тебе, покидьок, - чую до болю знайомий голос і переводжу погляд на рятівника.

- Стасе?! – тремтячим голосом промовляю і відчуваю, ніби земля з-під ніг просто зникає. Один момент і навкруги одна темрява, і як би там не було, та я оберу краще назавжди залишитись в мороці, аніж повернутись у світ, який щоразу нагадує про помилки, які не дають спокійно дихати…