Глава 17

Час до вечері тягнувся надто довго. Катя ніяк не могла змусити тримати свій язик за зубами, а я мільйон раз пожалкувала про те, що взагалі приїхала сюди. Ні, я звісно щаслива що нарешті зустрілась з сім'єю, але такий неприємний осад залишається щоразу після візиту. Скоро батько повернеться з роботи, і я просто не можу дочекатись нашої зустрічі. Мама з дівчатами готує вечерю, а я всіма силами забавляю малу непосиду. Марійка просто надзвичайна дівчинка, поруч з нею поганий настрій завжди кудись дівається.

- Я вдома! - чую такий рідний голос і, поклавши іграшки у манеж до Марійки, прямую в коридор.

- Татку, надіюсь ти радий мене зустріти сьогодні! - вигукую та кидаюсь батьку на шию. Я однаково люблю обох батьків, але батько завжди підтримував усі мої шалені ідеї. Святкування дня народження у кінному клубі? Без проблем. Замість звичної вечері поїхати на озера та ловити рибу? Звісно, доню. Татку, а давай Новий рік зустрінемо на морі? Ніяких заперечень.

Приблизно так все і виглядало. Я не була балуваною дитиною, ніколи не влаштовувала істерики і не вимагала постійних нових речей. Наша сім'я завжди буде заможною: тато генеральний директор одного з провідних каналів на телебаченні, мама шеф-повар. Ми з дівчатами ніколи нічого не потребували, але в один момент я усвідомила, що сидіти не шиї у батьків не правильно, і тому пішла працювати. Тетяна була зовсім дитиною, коли завагітніла. Їй було лише 16, хлопець покинув її, як тільки почув "щасливу" новину. Ми переживали важкі часи, і старша сестра підливала масла у вогонь. Тоді ж тато потрапив у лікарню з серцевим нападом. Аж згадувати боляче.

- Хіба я можу не радіти побачивши донечку? Останнім часом ти дуже рідко приїжджаєш, я ображатимусь скоро, - в голосі батька чути сум, і я його розумію. Я перестала приїжджати просто так, адже стосунки з Катею просто не межі. Та так не правильно, батьки і молодша сестра не винні в тому, що мені важко спілкуватися з старшою сестрою.

Ми заходимо на кухню, де вже мама встигла накрити неймовірний стіл.

- Люба, ти чарівниця! - з любов'ю промовляє тато і цілує маму у щічку. Таким відносинам я завжди заздрила. Їхні стосунки сповнені щирості, поваги та тепла. Саме до такого я завжди прагну, хоч і роблю великі помилки.

Ми сідаємо за стіл і починаємо смакувати страви, приготовані мамою та дівчатами. Спочатку за столом стояла легка та невимушена атмосфера. Ми розмовляли, сміялись та згадували дитинство. Та в один момент Катя вирішила зіпсувати все одним махом.

- Шкода, Меланко, що ти багато чого пропустила в своїх бігах за непотрібним. Забула сім'ю, а про молодшу сестру та племінницю я взагалі мовчу. Наче непотріб для тебе вони, - кидає в мою сторону люба сестра та криво посміхається. Моя виделка з гуркітом падає в тарілку.

- Як довго ти будеш чіплятися до мене? Інших справ немає? - намагаюсь говорити якомога спокійніше, але голос зривається на крик. Злість наповнює кожну частинку мого тіла, здається що я просто вибухну від цих емоцій.

- Якраз у мене справ багато. Як мінімум, я можу більше часу присвячувати сім'ї, поки ти женешся за рожевими мріями, - вона замовкає, та раптом продовжує. - І за хлопцями, звісно ж.

- Ти будеш вказувати мені, що я повинна робити? Я живу так, як хочу. Від сім'ї я ніколи не відверталась, на відміну від тебе, люба сестра, - ціджу крізь зуби, а долоньки самі зжимаються в кулаки. - Чи ти вже забула, як поводилась раніше? Ти так низько впала в моїх очах, що мені навіть говорити з тобою бридко.

- Тоді забирайся геть з цього будинку. Тобі тут не рада. Я тобі не рада, тому йди геть! - тепер вже кричить Катя, а я просто палаю від злості. Хочу відповісти, та мене випереджають.

- Досить! - вигукує тато, вдаряючи кулаком по столі. Від цієї дії всі здригаються, і я розумію, що ми з сестрою вкотре перейшли межу. - Хіба таке виховання я вам давав? Вчив ледь не гризти горло одна одній? Чого ви домагаєтеся? Мало мене на роботі нервують, так ще й рідні доньки життя не дають, - він підіймається та прямую на вихід із кухні. - Не дасте спокійно до старості дожити, заженете в могилу.

- Тато, вибач будь ласка, - виходжу за ним. Батько не зупиняється і йде в кабінет.

Він важко дихає і я вкотре розумію, що знову наша ворожнеча, якщо так звісно можна сказати, нашкодила дорогій мені людині.

- Вибач, я зірвалась. Я намагалась тримати себе в руках, але вона будь-кого виведе з себе. Краще я поїду сьогодні додому, аби ще сильніше не псувати відносини з нею, - тихо промовляю та опускаю голову. Мені соромно перед батьком, адже він завжди намагався залишатись осторонь від цього конфлікту, але видно його це теж вже дістало.

- І залишиш мене самого? Знову втечеш, доню? – він запитує та гірко посміхається. – Ти ж розумієш, що вічно втікати не вийде. Хочеш ти чи ні, але тут твоя сім’я, включно з Катею. Вона розбалувана дівчина, але в цьому винен тільки я. Тобі винити себе немає в чому. Те, що сталось з Танею 2 роки тому для нас великий урок, адже якби ми приділяли найменшій дочці більше часу, то можливо такого б не відбулось, і моя маленька дівчинка не пережила б те жахіття.

- Я розумію це все. Ми пройшли важкі часи, але вони ж давно позаду. Чому Катя ніяк не може дати мені спокій? В чому я провинилась, що її поведінка така? – голос тремтить і, здається, я готова прямо зараз розплакатись. Я намагалась бути хорошою сестрою, але в якийсь момент Катя ніби збожеволіла. В її очах я винна у всьому, і кінця її зневаги немає.

- Вона бачить як старанно ти вчишся і працюєш, і саме це її хвилює. Вона знає, що не зможе так само, адже звикла на всі забаганки чути лише «так». Вона не звикла працювати важко – головою. Я не вважаю, що її чергове тимчасове захоплення принесе їй стабільну роботу. Не розумію, як можна провчитись 5 років і навіть не спробувати працювати по спеціальності. Вона ж далеко не дурна, і на юриста поступала з власного бажання. Що з нею сталось я не розумію, але й бігати за нею по клубам з проханням взятись за розум я не буду. Це лише її життя, і коли вона зрозуміє, що сама топить себе я просто підтримаю її і допоможу щось змінити. Але вона повинна усвідомити це сама, я їй тут не помічник, - лагідно та водночас з серйозним поглядом відповідає батько, і я з ним згідна. Вона з таким ентузіазмом навчалась, постійно ділилась новим, читала та їздила на різні конференції. Не розумію в який момент вирішила всі свої старання викинути у смітник. У 25 років вона досі літає десь далеко, а працювати нормально навіть не намагається. Бігає по, нікому не потрібним, фотосесіям. Ще якби вони приносили їй задоволення та дохід, вона ж просто хоче бути у всіх на виду, аби говорили та бачили лише її. Поводить себе, як дитина.