Глава 15

Якби би не хотілось, та сон ніяк не бажає прийти до мене. Не пам’ятаю, коли я нормально спала. Весь час прокручую в голові останні події… Зустріч з Назаром – згадка про минулі болючі стосунки. Влада зустріла – згадала про звільнення. А Стас… З ним зовсім важко. Нещодавно він казав такі гарні слова мені, а після сидів у обіймах іншої. Я розумію, що для того аби вирішити все потрібен час, але грати безмежно закоханого хіба вихід? Та й він сам казав, що це домовленість, то чому те дівчисько так ліпне до Стаса?! Мене дратує і жахливо нервує навіть думка про те, що вона торкається його. Я хочу відчувати щастя, але не можу терпіти всю цю біль на шляху до нього. 

Тук-тук…

Мені зараз здалось? Хтось стукав?

-Хто там? – тихо та невпевнено запитую і в телефоні швидко шукаю номер Олі, не знаю чому, але краще перестрахуюсь. Хоча, хіба не краще було б набрати в поліцію?

- Це я, - чую знайомий голос і за секунду переді мною з’являється Стас. – Вибач, якщо раптом налякав.

- Що ти тут робиш? Я вже збираюсь спати, - буркаю у відповідь і відвертаюсь до вікна. Говорити з ним бажання зовсім немає.

- Я поговорив з Вікою. Ми фактично закінчили відносини. Залишився невеличкий нюанс, треба щоб ти вислухала мене, - його тон зовсім не змінюється, такий же спокійний та ніжний.

- Бачила я ваше «закінчення відносин». Дуже палко ви розходились. – незадоволено відповідаю і прикриваю очі.

- Як можна бути такою впертою, але милою одночасно? – з смішком запитує хлопець і я відчуваю, як прогинається ліжко. Він надто самовпевнений…

- Знаєш, я звісно все розумію, але на двох стільцях не всидиш. Тобі варто бути відвертим хоча б з самим собою. Я від тебе нічого не вимагаю, але й ти не давай обіцянок, які не може виконати. Це все марно, - швидко тараторю, і чую насмішку від Стаса, як відповідь на мої слова.

- Давай спокійно поговоримо, без твоїх вигадок. Що ти за дівчина? Сама придумає, вигадає щось, образиться... Ти навіть слова не даєш вставити, сонце моє, - у його голосі зовсім не чути хвилювання чи злості. Та це ж просто знущання якесь. Стас підсувається ближче до мене і торкається плеча.

- Ти з глузду з'їхав? Вийди з моєї кімнати, я не хочу зараз про щось говорити, - зриваюсь з ліжка і лише після розумію, що ледь не топлес стою перед ним. - Відвернись! - кричу, бо бачу, що в його очах загорів вогонь. Погляд став темнішим, а очі гуляють по моєму тілу, від чого те вкривається мурашками. - Вийди, Стасе, - на цей раз прошу спокійніше, і вказую на двері, але хлопець лише підходить ближче. Серце зраджено б'ється, наче готове вистрибнути з грудей. Обличчя палає, а долоньки спітніли. Мені здається, чи в кімнаті стало неможливо спекотно? Стас виглядає спокійним, але важкий та серйозний погляд видає його — він відчуває те ж саме, що і я...

- Вийди, поки ми не зробили помилок, - тихо промовляю і важко видихаю.

- Про які помилки ти кажеш? - хрипло промовляє Стас і стає впритул до мене. Ми доторкаємось тілами, і хлопець торкається моєї руки... Залишає лінію від своїх дотиків на руці... Чорт, якщо він продовжить я просто втрачу розум.

- Не торкайся! - трішки підвищую голос і роблю крок назад. - Я не хочу так. Не тоді, коли у тебе є дівчина.

Його очі опускаються на руку, яку він продовжує погладжувати.

- Це все через те, що ти побачила нас разом? У нас була певна... Розмова. Довго розказувати, - він починає виправдовуватися?

- В тебе постійно довго про все розказувати. Я не чекатиму вічно. Кажу, аби ти знав. Я пройшла вже відносини, коли їх важливість хвилювала лише мене, а тому більше такого не буде. Ми або разом, або нас немає взагалі.

- Я поговорив з нею, ми все вирішили. Вона не заважатиме нам, адже прекрасно розуміє, що я не кохаю її, як і вона мене. Це все було домовлено, - він продовжує говорити, а я не можу зрозуміти одну річ.

- Що означає "не заважатиме"? Тобто?

- У мене є прохання, - Стас опускає очі і я починаю розуміти на що він натякає.

- Ні, Стасе. Не кажи мені, що ці відносини мають бути таємними. Якщо ти думаєш, що я прийму це, то дуже помиляєшся. Краще закінчимо цей незрозумілий союз і все.

- Так легко? Я ж розповів тобі, у якій ситуації знаходжусь, і не так легко все розірвати. Хіба ти не казала, що віриш і готова почекати? - він посміхається, і у мене з'являється відчуття дежавю. Він знову грає? Чому так дивно поводиться.

- Ти повинен був це зрозуміти тоді, коли признався у своїх почуттях. Чого ти від мене хочеш? Зустрічі таємно? Мої друзі теж повинні думати, що ми просто знайомі? - я починаю нервуватись. Обходжу хлопця і натягую на себе ковтину, нестерпно і далі знаходитись під його зосередженим поглядом.

- Поки так, але згодом все зміниться. Як тільки я зможу стояти самостійно і впевнено на ногах... - я не даю хлопцю продовжити і відчиняю двері.

- Іди. Я не хочу більше нічого чути, краще йди.

Хлопець підходить впритул і зачиняє двері, прижимаючись до мого тіла. Його руки обіймають мене за талію.

- Що ти хочеш від мене? - голос тремтить, а очі наповнюються сльозами.

- Вибач мене, сонце, - тихо промовляє і заключає мене в обійми. Занурюється в моє волосся, а я вдихаю його аромат. Поруч з ним добре, але мені боляче від цих ігор. Я не хочу так, це неправильно. - Я не можу все закінчити так. Я повинен розібратись в тому, як мені правильно вчинити. Зараз мене повністю забезпечують батьки, як тільки я матиму матеріальну незалежність все стане на свої місця.

- І скільки я повинна чекати? Це важко, розумієш? - я відсторонююсь. Хочу поглянути хлопцеві в очі.

- Не знаю, але недовго. У мене є немалі заощадження, але аби втілити те, що я хочу, потрібно ще трішки. І як тільки все вийде, ми будемо разом без всіляких перешкод.

Мені здається, що моя наївність рано чи пізно знищить мені. Чому я досі хочу вірити йому? Невже почуття так затуманили мені розум? Невже за такий короткий час можна закохатись по вуха? Він не робить боляче фізично, як це було з Назаром, але душевна біль ранить куди сильніше. Щоразу, як бачу його з Вікою, хочеться кричати від злості. Коли він каже чекати, мені хочеться взяти його за руку і більше не відпускати. Що це, як не любов?