Глава 14

Губи палають від його дотиків, а тіло раз за разом пропускає електричний струм, в прямому сенсі цього слова. Це так не правильно, але так бажанно. Його руки обіймають за талію, а мої погладжують плечі хлопця. Ми відсторонюємось, але бажання нікуди не зникає. Я досі палаю вогнем.

- Це означає, що я теж тобі не байдужий? - хрипло та важко запитує Стас, дивлячись в очі.

- Це означає, що незважаючи ні на що ти дуже мені подобаєшся. Дуже, - відповідаю пошепки. Нахиляюсь до нього і залишаю легкий поцілунок на губах. На його обличчі з'являється посмішка і він міцно обіймає мене. І де тільки зник поганий хлопець, який кричав і силою цілував мене в машині? Зараз він надто милий. - Я не хочу псувати цей момент, але повинна запитати. Які у тебе відносини з Вікою? Хоча, навіть не так. Чому ти з нею? - підіймаю очі і дивлюсь на обличчя Стаса. По його виразу можна зрозуміти, що він ненавидить це запитання, але зараз я повинна дізнатись, інакше ніякого сенсу у цьому всьому немає.

- Ми знайомі з нею з дитинства. Вона завжди була поруч, і я знав, що рано чи пізно ми повинні будемо стати парою. Так хотіли батьки, а перечити ми не мали права.

- Вибач звісно, що я перебиваю, але що це за дитсадок? Десь серйозно ще таке практикують? «Повинні стати парою», та це ж абсурд. А як не станете, то що?

- Навіть не знаю… Покинуть, як брудне кошеня, зречуться, зрівняють із землею. Їм байдуже, розумієш? Ми повинні об’єднати бізнеси батьків, вибору, як такого, немає. Якщо мені всеодно, що батько залишить ні з чим, то Віку це дуже хвилює. Я ніколи не відчував підтримки, чи любові від батька, тому й байдуже на це все було. Я грав гру заради подруги дитинства. Це мало сенс поки... Поки не зустрів тебе...

- Я про таке лише у фільмах бачила, - промовляю із жалем. Мені шкода, що таке дійсно відбувається. Чому за інших вирішують все? Хіба дорослий чоловік не вправі вирішити, як йому жити?

- Тепер все зміниться, - Стас бере мою долоню та цілує тильну сторону. Заглядає у вічі так, ніби хоче побачити душу, а я і не проти тепер відкритись йому. Якщо він довірив мені цю таємницю, свою історію, то я повинна бути впевнена в ньому. Хіба не так? - Я хочу бути з тобою. Лише з тобою. З моменту нашого знайомства я так багато переосмислив. Я не буду виконувати вказівки людини, яка ніколи не цінувала мене. Досить з мене цього. Нарешті хочу бути просто щасливим. З тобою...

Він знову цілує мене, але на цей раз ніжніше. Він знає, що я нікуди не втечу, буду з ним... Я сама цього хочу, і байдуже на все. Лиш би він був поруч...

- І що далі? - відсторонююсь і запитуюсь, дивлячись прямо у вічі. - Що ми тепер робимитемо? Тобто, тепер дійсно є "ми"?

Мій голос тремтить, коли я озвучую своє запитання. Я пережила болючі відносини, страх обпектись цілком очікуваний. Та й, я прекрасно знаю, як хлопці можуть просто погратись і викинути, тому мене хвилює так багато речей.

- Поки ні, але як тільки я поговорю з Вікою, закінчу все, відразу зможу тримати твою руку так міцно, що ти вже нікуди втекти не зможеш, - він промовляє це з смішком у голосі. Чекати сил немає, але вибір невеликий. Якщо я дійсно хочу цю людину в своєму житті, то просто повинна потерпіти хоча б трішки.

Ми сидимо так близько години, час так швидко промайнув, що я й не помітила. Хочеться залишитись в цьому моменті якнайдовше.

- Думаю, варто піти вже, - тихо промовляю. Стас важко видихає та відсторонюється від мене, від чого моментально стає холодно.

Ми встаємо з гойдалки і хлопець торкається моєї щоки, цей незначний дотик викликає табун мурах, і я від цього прикриваю очі.

- Потрібно потерпіти зовсім трішки. Завтра я вирішу все з Вікою.

- А твої батьки? - запитую з страхом, адже відповідь може розчарувати.

- Я давно не хвилююсь за це. Мій батько перестав відігравати якусь роль у моєму житті ще у школі. Це надто довга історія, ти почуєш її, але не так.

- Добре, тоді ходімо, - дарую йому ніжну посмішку і беру за руку. Роблячи це я боялась, що він відштовхне, але Стас лише міцніше взяв мою долоню.

Ми так швидко дійшли до будиночку, що я й не встигла моргнути. Сьогодні я багато чого зрозуміла, і тепер дійсно впевнена у своїх почуттях.

- Котик! - цей пісклявий голос руйнує усю створену ідилію і змушує Стаса відпустити мою руку. - Де ви були? Я так хвилювалась.

Це дівчисько підходить до хлопця, якого щойно я тримала за руку і обіймає. Чорт! Мені здається, що від злості у мене волосся дибки стало. Стас переводить на мене винуватий погляд, але не відштовхує дівчину. Мені залишається просто відійти у бік, від чого я починаю ще дужче злитись.

- Нам потрібно поговорити. Серйозно, - Стас звертається до Віки, але вона ніби не чує.

- Котику, телефонував батько. Він був дуже злий, наче щось сталось.

Після почутого хлопець злегка напружився, і по цьому жесту я зрозуміла, що розмова сьогодні між ними не відбудеться.

- Не заважатиму закоханим, піду краще спати, - мило промовляю та посміхаюсь. В очах Стаса знову запалюється знайомий вогник, та на цей раз він мене не зупинить. Так, мені було добре, але я не буду принижуватись до рівня "третя лишня".

Поки йду до кімнати декілька разів прокручую в голові те, що відбулось. Зараз я ніби поділилась навпіл, наче є дві Меланії: та, що попри все готова чекати хлопця, який так запав у душу і та, яка готова відпустити, аби не мучити себе. Після всього хочеться просто бути щасливою, без болю, боротьби та драми.

Декілька хвилин, і ось я уже переодягнена, після душу, лежу у ліжку. Благо, у кожної кімнати своя душова!

Та просто відпочити мені не дали, адже не встигла лягти, як прийшло смс від Олі...

"Ну що там? Як відпочинок? Як із Стасооом?!!"

Я моментально закочую очі, і чомусь стає смішно.

"Зі мною все добре, дякую що поцікавилась. Відпочинок непогано, якщо не брати до уваги те, що я зустріла тут Назара..."