Глава 13

Таке відчуття ніби час зупинився… Я давно не була в такому розгубленому стані. Поруч стоїть Стас і задає мільйон запитань, на які відповісти мені важко, адже я ще досі не можу переварити все, що відбулось. В той же час Назар намагається піднятись з землі, та йому щоразу це дається важче, видно алкоголь перемагає і він просто падає і засинає. Мені так хочеться провалитись крізь землю, аби уникнути розмови, яка нагадає мені про болючі стосунки. Треба пам’ятати про минуле і не боятись майбутнього, бо майбутнього не існує. Існувати може тільки «зараз». Але навіщо пам'ятати те, що завдало стільки болю, чому його просто не відпустити і не забути? Я хочу нарешті видихнути, останні 3 роки я не була по-справжньому щасливою, адже з усіх кутків чекала, що зустріну його - Назара. Так чому ж зараз, коли я нарешті можу зі всім покінчити, мені так страшно?

-Меланко, - на цей раз тихо та спокійно звертається до мене Стас і стає переді мною. - Ти ж розумієш, що нам треба поговорити? Так, можливо, я багато в чому був не правий, та я хоча б відвертий з тобою. Деякі речі важко ось так відразу пояснити, але це тимчасово. Тому прошу тебе теж відкритись мені… Будь ласка.

Він промовляв це щиро, його очі більше не палали злістю, а голос не зривався на крик. Цю історію знає лише Оля, навіть Паша не чув нічого, адже я не хотіла ділитись найважчим.

-Добре, тільки я не хочу розмовляти тут, не при лишніх вухах. Будь ласка, якщо тут є місце де ніхто не заважатиме. І ще, варто забрати Назара звідси у дім...

- Так, ходімо, - Стас не дає навіть закінчити речення. Бере мене за руку і веде кудись. Набирає когось і розповідає всю ситуацію з Назаром. Думаю говорить з Владом. Після цього ховає телефон і більше нічого не каже. Ми йшли близько 10 хвилин. Мовчки. Кожен думав про щось своє, єдине що пов’язувало нас в цей момент це руки, які так міцно вхопились одна за одну. Я могла розірвати це, навіть повинна була, зважаючи на обставини, але не хотіла. Мені так добре в цьому моменті, що не хочеться вже ні говорити, ні щось вирішувати. Хочу просто ось так йти… Тільки аби він був поруч. Такий замкнутий, загадковий та неправильний хлопець. Але я так до нього звикла, що все здається такою дрібницею. Поруч з ним я відчуваю себе спокійно та, навіть, захищено. Це дивно, але саме так і є.

- Сядемо тут? – запитує Стас і показує на лавочку, яка розташована на пірсі біля озера. Ми прийшли на той пляж, який я бачила з ранку.

- Так, звісно, - відповідаю і бачу як Стас, не бажаючи того, відпускає мою руку. Ми сідаємо поруч, але я так і не наважуюсь порушити ту тишу, яка панує зараз.

- Чесно, я навіть не знаю що хочу запитати спочатку, просто розкажи мені все. Я хочу знати твою історію.

- Це не так легко, як здається, - я запинаюсь, адже справді не знаю з чого почати розповідь, - З Назаром ми познайомились 3 роки тому на вечірці з приводу дня студента. Знаєш, усі першокурсники збираються, знайомляться, випивають. І, як правило, туди ж приходять старші. Там ми й познайомились. Я – зовсім юна, наївна дівчинка. І він – старшокурсник, з не дуже хорошою славою, але надто харизматичний аби йому в чомусь відмовляти.

- У вас з ним щось було в той день? – цілком серйозно запитує, перебиваючи мою розповідь.

- Що? Ні, звісно. Ти справді думаєш, що я настільки легковажна?

- Ні, просто хотів аби ти це сказала. Мені потрібно було це почути.

- Кхм, - відкашлююсь, для подальшої розповіді, - Короче, ми зацікавились одне одним, і за декілька тижнів почали зустрічатись. Все було добре до того моменту, як я дізналась те, що я в нього не одна, - замовкаю, згадуючи те, що так хотіла забути.

- В сенсі «не одна»? Він з кимось зустрічався? – видно, що Стаса це зацікавило, а не здивувало. Ну звісно, він теж ледь не потрапив у таку ситуацію.

- Саме так, у нього була дівчина. Знаєш, наші відносини були такими складними і токсичними, що навіть згадувати противно, - відчуваю, як у горлі з’являється ком, та плакати через колишнього я точно не буду. Стас бере мою долоню в свою руку та легенько погладжує.

- Ти не повинна розповідати, якщо тобі так важко. Я просто хотів відвертості від тебе, але я не маю права змушувати тебе, - він промовляє це з таким теплом, що я просто не можу не посміхнутись.

- Знаєш, та я хочу нарешті покінчити з цим. Розповім, остаточно відпущу, і житиму далі… Коли я дізналась, що він не самотній, то хотіла піти, але він не дав. Він розповів свою історію, сказав що в стосунках з дівчиною через одну проблему, з якою він не може поборотись. Признався, що залежний від наркотиків, - опускаю голову і намагаюсь стримати сльози від спогадів. Мені тоді було так важко, і поруч нікого не було. Я боролась за людина, яка не заслуговувала навіть уваги моєї. Я була самотня, можливо якби хтось підказав як правильно вчинити, я б не проживала ті жахливі стосунки, - Вона була сестрою його дилера. Він не міг поквитатися з боргами, а сестра закохалась. Стосунки були платою за борг. Принаймні він так казав.

- А були підстави йому не вірити? - запитує Стас і мені моментально стає смішно.

- Він покинув мене заради неї, - коротко відповідаю і знову сміюсь. На обличчі Стаса з'являється гримаса нерозуміння.

- Покинув тебе? Я думав це ти з ним розійшлась.

- Ні, він став для мене наркотиком. Знаєш, він дуже вдало маніпулював мною, почуттями, всім. Він робив боляче, але потім так вміло вибачався, що я відчувала себе принцесою. Він задарював квітами та подарунками, а потім зникав. І коли з'являвся знову знущався.

- Він підіймав на тебе руку? - запитує і в очах запалюється знайомий вогник злості.

- Ні, - коротко відповідаю. Точніше, брешу йому. Я знаю, що якщо скажу правду, то він просто зараз піде і зрівняє його зі землею, - Він принижував, порівнював ледь не зі сміттям. Я відчувала себе непотрібом, але піти не могла. Та знаєш, я така щаслива, що в один день він прийшов за руку з тією дівчиною, і сказав, що все скінчено. Так, мені було боляче, я плакала і кричала, але це такі дрібниці. Тепер я розумію, що то була не любов, а просто довбана залежність.  Я зробила все, аби він покинув свої ігри з наркотиками, а він дав мені зрозуміти, що я була ні ким для нього. І зустрівшись сьогодні я дещо зрозуміла…