Глава 12

Я стояла наче вкопана і не могла відвести погляд від людини з минулого. Від того, хто, як мені здавалось, давно пішов з мого життя. І пішов назавжди.

В якийсь момент я втрачаю зв'язок з реальністю і беру себе в руки від раптового дзвінкого звуку. Опускаю голову і розумію, що не змогла втримати в руках склянку, тому вона з дзвоном полетіла на землю.

Присідаю аби зібрати все, та раптом бачу як хтось підходить. Підіймаю очі догори і зустрічаюсь поглядом з ним... З хлопцем, який колись повністю змінив моє життя... Завдяки йому, мені здавалось, у мене з'явилися крила, та це була просто ілюзія.

Знаєте, коли ти живеш у рожевих окулярах, намагаєшся з чогось неправильного створювати прекрасне, то, як правило, мало хто це оцінює. Я витягла його з прірви, а він віддячив болем. Така наша реальність. Та завдяки йому я така, яка є. Він підштовхнув мене до вивчення психології, до роботи з людьми для розуміння кожного, хто мене оточує.

- Привіт, Мелю,- тихо промовляє та протягує мені руку, аби я встала. Торкаюсь його і моє тіло пробиває струмом. Рука ніби горить від його дотику, а в пам'яті пробігають спогади. Минуло 2 роки, це дуже мало для почуттів, але так багато для того аби відкрились очі на реальні речі. Ці відчуття викликані не коханням, а страхом. Я пам'ятаю все, що він зробив зі мною, ту білю не заглушити так легко, і це найважче.

Я досі пам'ятаю нашу першу  зустріч і день нашого прощання.

- Привіт, Назаре,- тихо промовляю та підіймаюсь, - Багато часу минуло, я не очікувала зустрітись з тобою сьогодні. Взагалі не очікувала.

- Знаю, для мене це все так само несподівано. Не знав, що ти знайома з цими людьми.

- Бо я не знайома з ними, лише з Стасом, - відповідаю і переводжу погляд на хлопця, який вже помітив нашу розмову і навіть напружився, це видно по його звірському погляду. Та всі помітили нас, почувши дзвінкий звук від падіння склянки. Після того, як я назвала ім'я хлопця, Назар якось напружився, і я прекрасно пам'ятаю цей погляд. У нього завжди були проблеми з іншими хлопцями, він хотів бути єдиним у всьому, і ніколи не сприймав інших, як друзів, лише конкуренти,- І Влада з Вікою знаю, відносно. А ти? Як довго знайомий з ними?

- Моя дівчина подруга Віки, - відповідає і чекає на мою реакцію. Він певне думає, що перед ним досі дівчинка, яка зі слізьми на очах благатиме не йти, але це не так. Він принизив мої почуття, адже використав і викинув, немов сміття.

- Я зрозуміла, надіюсь у тебе вистачить сміливості нас познайомити. Давай не будемо ще сильніше псувати наші стосунки. Ми можемо бути знайомими і підтримувати один одного. Не потрібно лишньої мови та сварок, все в минулому. І взагалі, я б не дуже хотіла, щоб хтось з цієї компанії дізнався про наше спільне минуле. Я почала нове життя, і тебе в ньому немає, - промовляю, дивлячись прямо у вічі хлопцеві. Я стала куди жорсткішою з моменту останньої зустрічі, і видно він це помітив.

- Жорстоко, але ти права. Я теж багато чого змінив, і згадувати минуле немає ніякого сенсу. Просто почнемо з початку.

- Ні, це неможливо. Я навчилась жити так, ніби тебе ніколи не було в моєму житті. Взагалі, тому просто зрозумій і прийми це як належне.

Відповідаю Назарові і нарешті прямую у бік басейну. Дякую за те, що хоча б залишок дня проходить у спокої і без лишніх, нікому непотрібних розмов. Взагалі, якщо не брати до уваги людей, з якими я сьогодні зустрілась не по своїй волі, то відпочинок проходив непогано. Так, інколи я ловила на собі погляди Стаса, і він ще декілька разів намагався зав’язати розмову, та все було марно. Я приїхала розібратись у собі і я це зроблю, але без стороннього тиску та допомоги. Назар теж намагався підлити масла у вогонь, постійно вештався біля мене, особливо тоді, коли поруч був Стас.

І ось я сиджу біля озера, на пірсі, закутавшись у плед та попиваючи свіжозварений глінтвейн. Тут так спокійно, що я б залишилась ще на декілька ночей. Це місце справді ідеально підходить для роздумів та перезарядки.

-Про що задумалась? – звідкись з’являється Стас, та на цей раз мене це не застає зненацька. Я чекала, що він прийде. Я знала це…

- Дежавю, ти так не гадаєш? – промовляю і мені стає смішно.

- Так, ми вже проходили з тобою таке. Тоді був прекрасний вечір… Ти була прекрасна, - відповідає Стас і сідає поруч.

- Так, була прекрасна, адже думала що між нами можуть зав’язатись певні теплі стосунки, а зараз все інакше.

- Меланіє, послухай. Я не хочу щоб ти відштовхувала мене через те, про що я , нажаль, не можу тобі зараз розповісти. Тут так все заплутано, що я і сам не знаю як правильно повинен вчинити. Ти для мене особлива, я відчув це в перший день, але я не можу обіцяти тобі те, що не знаю чи виконаю. Я хочу бути впевнений, що зможу ощасливити ту, хто змушує мене посміхатись навіть після сварок, адже я бачу, що не байдужий тобі.

- Я багато думала про те, в яких все-таки відносинах ми перебуваємо, - відверто відповідаю і заглядаю у його очі, я хочу знайти хоч якусь відповідь на питання, та не можу. Там стіна, яку так просто не проламати, поки він сам не захоче піти мені на зустріч.

- Ти подобаєшся мені, - серйозно, але так ніжно промовляє той, думка про кого не дає мені спати по ночам. Він бере мене за руку та підсовується ближче. Серце так стукотить, що, здається, готове просто випригнути з грудей.

- Картина маслом, прямо Ромео і Джульєтта! – чую позаду голос Назара і зриваюсь з місця. Стас теж встає, його обличчя палає від злості, ці два хлопці явно ніколи не товаришували і я чомусь рада цьому, не хотіла би я аби вони були друзями, - А дівчина знає, що у вас буде шведська сім'я? Чи можливо ти плануєш цілий гарем організувати? - язик заплітається, що ледь вдається зрозуміти його слова.

- Ти п’яний, краще іди ляж, - звертаюсь до хлопця, але він наче загіпнотизований раптом переводить погляд на мене і від нього всередині моментально стає холодно.

- Я скучив за тобою, - раптом випалює Назар і тягне мене на себе. Від несподіванки я ледь не падаю і переводжу погляд на Стаса, ніби благаючи про допомогу.