Глава 11

Я намагаюсь триматись, але злість розриває з середини. Просто проклинаю всіх Богів які існують за те, що вони не послали мені ніякого знаку, аби я не їхала сюди. Ця розмальована Барбі стоїть і кліпає своїми веєрами, ніби бачить мене вперше, що, в принципі, робить і її «котик». Як взагалі можна на відпочинок приїхати з тонною штукатурки на обличчі? Боже, мене зараз просто знудить.

- Давайте не будемо стояти в порозі, зайдемо у дім. А ти, Лінко, давай з нами до озера. Чи краще спочатку просто поніжимось біля басейну. Трішки засмаги тобі не забракне, глянь яка біла, - щебече це дивне створіння. От я не можу зрозуміти, у клубі мені здавалося що вона щира, але зараз таке відчуття ніби глузує. Можливо тоді в мені грав алкоголь, який затуманював розум? І взагалі, я просто ненавиджу звертання «Лінко», звучить не дуже й то привітно.

- Ну звісно, я тільки за, для цього і їхала сюди, - намагаюсь натягнути посмішку, але виходить лише криво посміхнутись.

Не чекаючи ніякої відповіді, і не звертаючи увагу на цього нахального, противного, брехливого, лицемірного... Я можу довго продовжувати цей список, та сенс не зміниться. Просто заходжу в будинок. Я надто зла. Боже, та я ж просто як якесь мале дурне дівчисько. Нафантазувала собі незрозуміло що. От знала ж що так буде. Він зайнятий хлопець, який вирішив погратись у гру. Найбільш нервує те, що я наступаю на ті ж самі граблі... Знову.

Всередині дуже гарно, а аромат їжі зводить з розуму. На мить мої думки розвіються і злість минає, поки я знову не бачу нашу закохану пару.

- Де я можу переодягнутись? - звертаюсь до всіх, але мені здається що я просто невидима. Ніхто навіть уваги не звертає.

- На другому поверсі друга кімната зліва вільна. Можеш зайняти її, - відповідає Стас, і дивиться на мене дуже дивним поглядом. Повним якогось жалю чи що. Чому цей хлопець шкодує? Про що? Нехай розбереться зі своїми відносинами, із життям в цілому.

Піднімаюсь в кімнату, а Стас прямує за мною з валізою. Чесно, я вже краще б сама її дотягнула, хоча вона і не була масштабних розмірів.

- Вибач, що не попередив. Я не знав, що Віка приїде, вона повинна була бути в іншому місті, - промовляє це з поглядом котика зі Шреку знову. Це його тотемна тварина чи що? Мене починає дратувати його міміка, хай припиняє, а то прийдеться пригріти його чимось важким. На що взагалі надіється?

- Мені байдуже, мене це зовсім не стосується, - сухо відповідаю, та відчиняю свою валізу. Дістаю свій чорний купальник, - Ти так і будеш тут стояти? Мені треба переодягнутись.

- Ем, так звісно. Вибач, краще я піду, - він поводить себе дуже дивно. Хлопець який ночував в моїй кімнаті сказав би, що хоче на це глянути і точно нікуди не пішов би. Боїться що дівчина зайде? Блазень.

- Так, краще йди. І якнайшвидше.

Стас виходить і я видихаю з полегшенням. Намагаюсь не думати про весь абсурд даної ситуації. Мене цікавить лише одне питання: що я повинна зробити, аби викинути цього хлопця з голови? Недоступного хлопця, адже я не хочу стати тією, хто стане щасливою на чужому горі. Чому? Та бо я знаю як це боляче... І знаю результат, який отримаю в кінці, бо коли стосунки починаються неправильно, то й не варто очікувати щось надзвичайне.

Декілька хвилин і ось я уже позую перед дзеркалом у купальнику. Чорний суцільний з відкритою спиною та сексуальним вирізом в зоні грудей. Низ купальника високої посадки, що дуже гарно підкреслює мої форми. Я ніколи не страждала проблемами свого тіла. Так, я не худощава, і ніколи не марнувала своє здоров'я заради цих жахливих форм, як більшість дівчат. Моє тіло прекрасне для мене: не дуже широкі бедра, пишний бюст, але при цьому животика немає. Оля часто жартувала про "попу як у Кім" і мені це подобалося. Саме через це я ніколи не була обділена увагою хлопців. Моментами мені це подобалось, але не тоді коли я ловила на собі голодні погляди, адже у таких випадках мені ставало гидко та моторошно.  Звісно, є й недоліки у вигляді не дуже помітних розтяжок, але для мене це зовсім не проблема, в якійсь мірі вони навіть подобаються мені.

Накидаю на купальник білий пеньюар і збираю волосся у високий хвіст. Ну що ж, я готова до чергових пригод, знаю що хлопці оцінять, але єдине що хочу — нарешті зрозуміти для чого я взагалі це роблю… Аби дати зрозуміти Стасу кого втрачає чи для того аби самій нарешті усвідомити, що мені важливо аби його погляд завжди був зосереджений на мені? Лише на мені.

Видихаю та прямую на вихід. На першому поверсі нікого немає, отже всі вже біля басейну. Чомусь дуже нервую, таке відчуття ніби мені краще взагалі не висовуватись і сидіти у кімнаті. Може все-таки так і зробити? Нащо мені та засмага, посиджу в спокої, попрацюю над науковою... Але ні. Меланіє, викинь дурні думки і марш до всіх. Тобі не 14 років, ти не дитина. Невже якийсь хлопець буде псувати тобі твій заслужений відпочинок.

Виходжу на двір і відразу в поле зору потрапляє хлопець, який дратує і манить одночасно. Він ніби відчуває мій погляд і дивиться… Його очі моментально темніють, від чого я відчуваю дискомфорт, адже щойно переконувала себе в тому, що триматиму усе під контролем, та поруч з цим хлопцем усі мої слова та обіцянки втрачають свою силу. Якщо раніше я казала, що такий погляд хлопців мене лякає, то коли так дивиться Стас моє тіло палає, і це не нормально.

-І знову привіт, - чую знайомий голос і повертаю голову на звук. Поруч стоїть людина, завдяки якій моє життя пішло коту під хвіст. Саме той, через кого мене звільнили.

-До побачення, - коротко відповідаю та прямую у бік басейну, аж раптом цей придурок хапає мене за руку і тягне до себе, - В тебе проблеми зі слухом, бовдур? Забери від мене свої брудні руки, ще раз спробуєш доторкнутись я тобі твої ж пальці поламаю, і будь певен сміливості в мені вдосталь, - шиплю, а очі вже певне пускають іскри. Чорт, несподівані зустрічі сьогодні закінчаться чи це лише початок?

-Я не хотів налякати, лише вибачитись. Стас казав про наслідки і мені дійсно шкода.