Глава 9

Забігаю на кухню і намагаюсь перевести подих. Мої щоки палають, ніби їх облили кип’ятком. Стас стояв такий задоволений, коли я сказала аби Пашко йшов, ніби і хотів цього. Заварюю каву та на швидку руку готую салат і нарізаю декілька канапок, раптом він захоче перекусити. Та кого я обманюю, звичайно я приготувала це аби якомога довше не повертатись до нього. Повертаю голову у бік вікна і відразу бачу всю красу нічного міста. Живучі на 7 поверсі я частенько проводжу свій вечір з чашкою чаю на підвіконні. І байдуже, що воно не призначене для посиденьок: вузьке, зовсім не зручне і холодне… Краса за вікном змушує забути про ці дрібнички і просто отримувати задоволення. А ще й якщо при цьому гратиме улюблена музика. Що може бути краще?

- Ти дуже гарна… - від несподіванки підскакую, як довго він тут стоїть?

- Ти налякав мене. Кава готова, сідай. – промовляю тихо та мимоволі посміхаюсь. Мої очі гуляють по його тілу, адже він і досі без футболки. І як це коментувати? – Ти чого роздягнувся? Ти не в себе вдома, - фиркаю до хлопця, дивлячись з викликом. Я намагаюсь показати те, що мені байдуже на нього, надіюсь хоча б трішки виходить… Беру чашки з кавою і ставлю на стіл.

- Тебе це так хвилює? – не дочекавшись відповіді Стас продовжує, - Здається, що хтось винен мені поцілунок… І навіть не один, - хрипло і так сексуально промовляє Стас продовжуючи підходити до мене. Я маленькими кроками відходжу, та стіна заганяє мене у пастку. Тікати нікуди…

- Що ти робиш?

- Тсс… - Стас торкається моїх губ і моє обличчя палає під його дотиками.

- Якщо ти не хочеш прямо зараз опинитись за дверима, то краще відпусти, - підіймаю очі та з викликом дивлюсь на Стаса. Мені набридли його ігри, я просто не розумію чого він намагається добитись. Затягти у ліжко? Погратись та викинути? Маючи дівчину чому зараз знаходиться у моїй квартирі?

- Твоя дівчина не буде задоволена, якщо дізнається, що ти зажимаєшся незрозуміло з ким, - мені потрібно вивести його на емоції, аби він дав слабинку. Я не зроблю найбільшу помилку у своєму життя. Точно не з ним!

- Чорт, Меланіє, ти хоч колись можеш просто помовчати? – о так, все-таки це спрацювало і Стас відійшов на безпечну для мене відстань, спершись при цьому на підвіконня, - Ти просто не розумієш, а я, нажаль, не можу тобі всього пояснити. Ти повинна повірити мені. Та дівчина нічого для мене не означає, так просто повинно бути.

- Ти ж розумієш, що це все звучить як повна нісенітниця? «Я не кохаю її, але я повинен бути з нею, це мій священний обов’язок». Смішно ж, правда?

- Є багато речей, про які я зараз не можу тобі розказати, але згодом ти все дізнаєшся. Просто… Просто дай мені трохи часу. Будь ласка, - Стас робить крок до мене і торкається моєї руки. Його очі не такі, як раніше. Зараз вони здаються такими чистими від похоті та щирими. Знаю, що це дуже дивно, він змінюється зі швидкістю світла. Та в будь-якому випадку мені хочеться вірити йому, кожному слову.

- Давай ти вип’єш кави і трішки поїси, тобі це справді треба. А на рахунок всього іншого… Ми можемо бути друзями, гуляти, їздити на відпочинки, спілкуватись. Я не втручатимусь у твої стосунки, і байдуже що для тебе вони нічого не означають, - я пожимаю плечами і сідаю за стіл. Тільки не дивитись на нього! Промовляю собі разів десять, поки він важко не видихає і сідає поруч.

Проходить близько двадцяти хвилин… Я мию посуд, а він так і сидить на кухні, і просто пропалює мене поглядом. Моє тіло палає від цього. Сидить, так ще й напівголий, і от як моє тіло повинно реагувати на нього?

Раптом чую мелодію телефону.

- Я скоро прийду, - коротко кидає і зникає за дверима.

Я ввічливо чекала, але його немає ось уже хвилин 20. Хіба можна так довго з кимось розмовляти. Хоча… Можливо Віка зателефонувала, та що зовсім не важлива йому. Ну так, я взяла і повірила. Дурепа!

Ну все, більше чекати сил немає. Заходжу в кімнату і бачу таку картину: Стас, тепер вже повністю голий, бо боксери я не рахую за одяг, лежить на моєму ліжку і спить. На моєму, чорт візьми, ліжку. Якого біса просто?! Сказати що я в шоці це як нічого не сказати.

- Стасе? Ти чуєш мене? Прокинься, тобі пора додому. Я не спатиму з тобою в одному ліжку, тому натягни на свою дупу джинси і покинь мою квартиру,- мій голос звучав достатньо серйозно?

- Нікуди не піду, і ти теж лягай поруч, - промовляє хлопець і тягне мене до себе. Я миттєво опиняюсь у його міцних обіймах так, що ледь дихати можу.

- Відпусти! Чуєш? – намагаюсь вирватись, але все марно. Він наче не чує! Хоча, коли я чую тихе сопіння розумію що він і справді заснув. Пробую знову вибратись з цієї пастки, але не виходить. Сама не помічаю як відправляюсь у царство Морфея…

Прокидаюсь від важких та гарячих потоків повітря на моє обличчя. Відкриваю очі і бачу як Стас, цілком безцеремонно та відверто, дивиться на моє обличчя. Його лице таке спокійне. Ну звісно, що для нього провести ніч у ліжку з іншою дівчиною. Навіть не помічаю, як ця думка починає мене злити.

- Добрий ранок, сонько, - лагідно та ніжно промовляє Стас. Його хрипуватий тембр голосу зводить з розуму.

- Добрий ранок, - тихенько відповідаю та швидко встаю з ліжка, - Тобі краще якомога швидше піти, бо скоро повернеться Оля і мені не потрібні лишні допити.

Стас мовчки встає та одягається. Я проводжу його до дверей, та він не поспішає взуватись та йти.

- Вибач… За вчорашній вечір. І за те, що на ніч лишився теж вибач. Я просто дуже жалкував би, якби пішов, - його погляд дуже серйозний, але легка посмішка робить його обличчя дуже милим.

- Нічого, ми хоча б змогли трішки поговорити про все. І рахуй тобі пощастило, що я не згадую інші деталі вчорашнього вечора, - відповідаю хлопцеві і хмурю брови.

- Можеш згадувати, адже я ні про що не жалію.

Він взувається і я відчиняю двері.

- Не зрозуміла?! – чую підвищений голос Олі і виглядую в під’їзд, - От тепер мені дуже, ну дуже цікаво що тут відбувається.