Глава 8

Майже мертве тіло завалюється у мою квартиру, розносячи все на своєму шляху. Він щось бурмоче собі під ніс, та я мало що розумію. Він наче відчуває де знаходиться моя кімната, і вихором залітає туди.

- Ти геть збожеволів? Чого приперся сюди, бовдур?! – мій голос зривається на крик і тягну його за руку на себе, і роблю це ой як дарма. Не розрахувавши, що це чоловік вдвічі більший за мене, завдяки м’язам, ледь не падаю разом з ним, та Стас хапає мене за талію та прижимає до стіни. Це виглядає дуже дивно та інтимно одночасно.

- Тримай язик за зубами, малюк. Звідки стільки злоби? – Його погляд темний та далекий, але вже не такий мутний. Руки сковзять по спині, і я відчуваю як він опускає їх нижче. В його очах запалюється якийсь вогник, коли він відчуває що моя спина повністю відкрита, так ще й без білизни.

- А ти тримай руки при собі, якщо не хочеш щоб я розцарапала тобі обличчя. – ціджу крізь зуби і намагаюсь відштовхнути цю велику тушу, та все марно. Він ще сильніше прижимається, і його погляд стає набагато тверезішим. – Як ти доїхав сюди в такому стані?

- А що? Хвилюєшся? – він посміхається і в його погляді знову грають чортики, які туманять мій розум.

- Треба ти мені дуже. Я просто хвилююсь, що через тебе в цю ніч могло побільшати ДТП. – відповідаю та закочую очі. Не скажу ж йому, що я і справді хвилювалась.

- Мене підвезли. Кажу так, щоб ти не хвилювалась за інших. – він говорить це з насмішкою, адже все і так зрозумів, я впевнена. Я відчуваю його дихання на своїй шкірі, і це не на жарт мене заводить. Треба щось робити поки я остаточно не зійшла з розуму.

- Може чаю? – запитую та дарую хлопцеві свою посмішку.

- Можливо зразу приступимо до десерту? – Стас забирає волосся з мого обличчя за вуху і погладжує шию. Ну ось, він знову це робить.

- Знаєш… - та договорити я не встигаю, адже хтось наполегливо рветься в квартиру.

- Ти когось чекаєш? – серйозно запитує Стас, а його очі палають злістю, адже нас перервали і він від цього зовсім не в настрої.

- Звісно, робити мені немає що, як посеред ночі гостей приймати. Це лише ти у нас вриваєшся без запрошення, – цокаю зубами та прямую до дверей.

От справді, кого принесло серед ночі? Невже і справді у Віті з Олею щось трапилось, що вона вирішила приїхати все ж додому?

Не глянувши і не спитавши хто прийшов я відчиняю двері і відштовхуючи мене в квартиру просто влітають.

- Паша?

Паша – друг з табору. Високий хлопчина, що мріяв пов’язати своє життя з волейболом, та все пішло шкереберть, коли він отримав травму. Ми знайомі 5 років, і за цей час він став для мене старшим братом, який завжди був поруч. Та останнім часом з ним щось коїться, він наче на голках. Почав опікати мене надто сильно, і це мене дратує.

- Ти геть здурів, що за витівки? Нащо так ломитись? Годину бачив? – я починаю нервуватись, а коли я в такому стані мені важко стримувати те, що вилітає з мого рота.

- Ти сама? – його питання вибиває мене з колії. Чорт! Стас в кімнаті, і я надіюсь йому вистачить розуму не висовуватись звідти, бо тоді точно щось буде.  Пашка хоч і виглядає спокійним, та в його голові ще ті чорти водяться. Він оглядає мене з ніг до голови, та мені чомусь від його погляду некомфортно. Це так дивно, адже коли на мене дивиться Стас мені це подобається, я хочу щоб він дивився і відчував дике бажання, аби хотів доторкнутись і саме ці думки мене лякають.

- Ем, а що? Хто тобі… - тільки я хотіла договорити, як з моєї кімнати у напівголому вигляді вийшов Стас. На ньому не було футболки, а на джинсах був розстібнутий ремінь. Що за фігню він зараз творить?!

- Знову ти? Якого біса тут робиш? – Паша підлітає до Стаса і штовхає його до стіни, - Хотів затягнути Лану до ліжка? Думаєш я дам залізти до неї в труси? Думаєш вона дасть тобі? – Мені від цих запитань стає так бридко, як він взагалі сміє говорити щось подібне про мене?!

- Я б на твоєму місці фільтрував те, що вилітає з твого бридкого роту. Вона сама в стані вирішити що, коли і з ким їй робити, і в цьому ти їй точно не помічник, - подумки дякую Стасу, адже він повністю озвучив мої думки.

- Якщо я сказав, що ти її не торкнешся то так і буде, тому зібрав свої речі і пішов геть, - після цих слів мій терпець увірвався.

- За кого ти себе маєш, а? – я просто не можу не вставити свої 5 копійок, адже ця розмова мені геть не подобається.

- Він повинен піти. – каже Паша і показує на двері.

- Ні. Піти повинен ти, - відповідаю і бачу як хлопці здивовано дивляться на мене. Паша, бо не чекав, що я його прожену. Стас, бо не думав, що я після цієї розмови захочу взагалі бути з кимось в одній квартирі, - Пашо, йди. Прошу тебе. Не розчаровуй мене ще дужче, просто йди.

- Добре, але ми ще поговоримо про все завтра. – Паша відповідає та прямує до виходу.

- Завтра ні. У мене інші плани. – відповідаю і мій погляд автоматично переводиться на Стаса. Він в цей час, спершись в стіну, з цікавістю спостерігає за мною, а коли наші погляди перетинаються на його обличчі з’являється єхидна посмішка. От тільки не треба фантазувати, уявляю що він собі напридумував.

Зачиняю двері на замок і повертаюсь до Стаса. Він з’являється так несподівано переді мною, що я мушу зробити крок назад, аби не задихнутись від його аромату. Шкода, та хлопець не дає мені цього зробити, і його руки  знову опиняються на моїй талії.

- Ну так… На чому ми зупинились? – запитує цей ловелас, прижимаючи мене ще дужче до себе. Його очі вивчають моє обличчя, а руки, в той же час, погладжують спину від чого тіло вкривають мурашки.

- Зупинились на тому, що я повинна була зробити тобі чай, а ще краще каву, - швидко бурмочу під ніс, і чудом вириваюсь з його хватки. І поки хлопець не одумався на всіх парах мчу на кухню…