Глава 7

Дотики Стаса зводять мене з розуму та обпікають одночасно. Я не думала, що щось відчуваю до нього, та ми ж знайомі лише декілька днів, але після його слів якийсь пазл починає складатись.

Я не хочу залишатись тою, хто програв, тому зроблю те саме, що зробив Стас.

- Знаєш, можливо ти і правий… - кладу руку на його стегна та помаленько веду догори. Я відчуваю як усе його тіло напряглось, а в очах заграли чортики. Та, на цьому не зупиняючись я запускаю, руку під його сорочку та ніжно погладжую, дивлячись прямо в очі.

Нахиляюсь надто близько. Так, що я чую його дихання на своїх губах.

- Тепер ти бачиш? – запитую та дивлюсь прямо у вічі хлопцеві. Наші губи ледь відчутно доторкаються, і це діє не лише на нього. Я знаю що граю з вогнем, але це лише приносить мені ще більше задоволення, – Ти теж знаходишся під повним моїм контролем, тому не думай що можеш мене звести з розуму простим поцілунком. – Відповідаю та кладу свою долоню хлопцеві на щоку. Для більшого ефекту проводжу великим пальцем по нижній губі. Він вже не може терпіти мої дотики, а мене ще більше зводить з розуму його слабкість перед мною.

Після цього різко відсовуюсь та дивлюсь у вікно.

- А тепер відвези мене будь ласка додому.- відповідаю стримано, наскільки це можливо. Стас важко видихає, але мовчки заводить машину і ми рушаємо. Всю дорогу ми їдемо в повній тиші, чути лише важке дихання хлопця. Я не повністю розумію, що хотіла зробити своїми діями, та я рада що показала йому його місце. Він думає, що я буду вбиватись за ним, тож хай зрозуміє те, що і він може зійти з розуму, як і я.

Напруга висить у повітрі, ну а що він хотів? Я не буду проводити час з хлопцем у якого є дівчина — це низько. І мені байдуже, що його це мало хвилює. Для таких випадків людям і дано таке поняття, як "вибір". Кожен сам будує своє життя і обирає спосіб, завдяки якому буде втілювати свої примхи. У нього дуже гидкі способи, і я такого не прихильниця.

Згадую про Олю і швидко набираю смс.

«Вибач, я поїхала додому. Не хвилюйся, зі мною все добре.»

Відповідь не змушує довго чекати, видно вона таки помітила моє зникнення.

«Як це поїхала? З ким?»

«Вдома поговоримо.»

Коротко відповідаю та ховаю телефон у сумочку.

- Подруга певне хвилюється, – заявляє Стас, не відриваючи погляд від дороги.

- Ні, все добре. Я сказала їй що їду додому, тому все добре, - стримано відповідаю та відвожу від хлопця погляд. Він знищив усі мої бажання вщент. Я мріяла про нормальне життя, та все пішло шкереберть. Спочатку звільнення з роботи, яка так багато означала для мене, а тепер… Хлопець, який, як я вважала, був ідеалом, просто плюнув у душу. А поцілунок, затуманивший мені розум, тепер здається таким брудним.

Стас зупиняється біля під’їзду, але не спішить розблокувати дверцята.

- Надіюсь мені не треба казати тобі, що це не остання наша зустріч? – запитує та повертає обличчя до мене. Наші очі зустрічаються, і зараз його погляд стриманіший, але він і далі дивиться з диким бажанням. Він не хоче йти? Навіщо зводить з розуму мене, змушує думати про неможливе і смішне. Він викликає у мені бажання, яке так важко приборкати..

- Здогадувалась,- відповідаю і Стас ледь видно посміхається. Я певне гедь хвора, якщо хочу аби він лишився,- Не будь таким впевнений, що все завжди буде так, як ти хочеш, - його погляд говорить про те, що йому байдуже на мою думку. Він звик брати те, що хоче, а зараз він хоче мене.

- А хто сказав що цього хотітиму чи навіть вже хочу лише я? – він з цікавістю дивиться мені в очі, а я навіть відповісти нічого не можу, адже він правий. Щоб я не казала та його компанія приносить мені багато задоволення, та признатись в цьому собі, а тим більше йому я просто не можу.

- Не будуй даремних ілюзій. Бувай, - я не бачу сенсу продовжувати тут сидіти.

Як тільки двері розблоковуються я просто вилітаю з авто, і Стас не витрачає час дарма, його машина з писком рушає з місця і ховається за будинком. Ось і все...

У мене, після цієї розмови, вечора, поцілунка залишаються якісь змішані почуття. Я злюсь, до того ж дуже, та одночасно моє серце не перестає вилітати з грудей. Що це як не божевілля? Ми знайомі зовсім нічого, та він зміг викликати у мене бурю різноманітних емоцій. Я справді думала, що у нас з Стасом зможуть зав'язатися якісь теплі стосунки, та вчора він вщент розбив моє уявлення про себе. Кажуть ж, що не потрібно судити по обкладинці, тепер я зрозуміла це на собі. Він здавався ідеальним хлопцем, та його ідеальність зникла разом із моїми рожевими окулярами… Все вийшло з-під мого контролю, і я ніяк не могла зрозуміти коли звернула не туди. Коли сама ж покликала його провести вечір разом? Чи ще раніше, коли взагалі познайомилась?

Поки я змивала усі думки в душі, на мій телефон прийшла смс.

"Мілко, я сьогодні залишусь у Віктора, якщо ти розумієш про що я) Завтра все розкажу."

Чесно кажучи, після повідомлення Олі я видихнула з полегшенням. Мені хочеться побути наодинці з собою, тому її допити зовсім не входили у мої плани. Одягаю нічну сорочку, і стаю навпроти дзеркала. В мою голову приходить думка, що я зараз до чортиків сексуально виглядаю, адже коротенька нічна сорочка з відкритою спиною, та ще й чорного кольору не може не звести з розуму. Швидко беру себе в руки та відкидаю цю маячню. Це все алкоголь!

Дістаю з морозильної камери відерко морозива і сідаю перед телевізором. З вибором я не бавлюсь, перший ж канал з якимось фільмом жахів мені підходить. Та, нажаль, радість моя тягнеться не довго, адже не встигла я продивитись і половини фільма, як хтось постукав у двері. На годиннику половина на першу.

- Невже ніч з Віктором не задалась? - бурчу собі під ніс рухаючись до дверей.

Скільки ж було здивування, коли за дверима я побачила далеко не найкращу подругу...

- Стас? Що ти тут робив в такий час? Мені здалось що ми уже все обговорили, - дивлюсь в очі хлопцеві і не відразу бачу, що його погляд затуманений. Чорт, та він до чортиків п'яний.