Глава 6

- Може усамітнимось десь? – під шум музики я ледь почула запитання мого партнера по танцю, якщо його звісно можна так назвати.

- Знаєш, мені певне вже вистачить, втомилась. Хочу додому. – відповідаю і хочу йти, та він не дає. Його руки знову опиняються на моїй талії і він все сильніше тягне мене до себе. Він дихає прямо мені у лице, і моя голова паморочиться від різкого запаху алкоголю та сигарет.

- Я можу скласти компанію, думаю нам обом це піде на користь. – я намагаюсь відштовхнути його, та все марно, він опускає свої руки все нижче і нижче, від чого мені стає трохи гидко.

- Забери  свої руки поки я не… - не встигаю договорити, як цей альфа-самець відлітає в бік, в прямому сенсі цього слова. Поруч з’являється Стас, ніби якийсь супергерой, хоча його ніхто не просив.

- Ще раз дотронешся до неї я виб'ю тобі усі зуби, що про посмішку ти забудеш. Клянусь! - кричить Стас, а його очі просто палають вогнем злості. Він прямує далі на хлопця, та я не даю йому пройти.

- Що ти в біса робиш? – шиплю, і мене просто трусить від злості, хіба можна так кидатися. - Облиш його.

- Йдемо, - коротко каже, і, беручи мене за руку, тягне на вихід. Алкоголь відібрав усі сили, тому я не можу вирватись і просто прямую за ним. Краще так, аніж я побач як внін став вбивцею. Цікаво як він пояснить ось цю витівку.

Він мовчки садить мене в авто, сідає сам і машина швидко рушає з місця.

- Що за чорт? Та ким ти себе вважаєш? – кричу, кров просто кипить від злості. – Налетів на людину, як той звір, мене поволік за собою, ніби я річ якась. У тебе проблеми? Ах, і забула запитати… Як твоя дівчина відреагує на те, що її коханий раптом десь зник, та ще й не сам? – випалюю усе на одному подиху і чекаю реакції. Стас різко з’їжджає на узбіччя та зупиняється.

- Ти все сказала? – стримано цідить крізь зуби, а його обличчя серйозне як ніколи.

- Не сумнівайся, я можу ще довго продовжувати, та тобі це все не потрібно, тому дай мені піти. – хочу піти, та дверцята заблоковані. – Відчини… Будь ласка. – на цей раз промовляю тихо та стримано, адже продовжувати цю розмову немає ні сил, ні бажання.

- Давай дещо поясню. Так, Віка моя дівчина, але...

- Добре, хоч не заперечуєш це. – у моєму голосі чути нотки розчарування та злості. Відчуття ніби в мене плюнули. – Мене не цікавлять твої стосунки, а ось над поведінкою варто попрацювати. Ти ж казав, що не такий як твої друзі, що змінилось?

- Я повинен був дати тому мудакові залізти тобі між ноги? – його погляд став мутним та напруженим. Від цієї репліки мені стає ще противніше, адже він і сам не проти був би, і це я зрозуміла коли побачила його з тією Вікою.

- Чому тебе це хвилює? Хай би заліз, тобі то що? – Випалюю і дивлюсь прямо в очі, - Можливо я добивалась цього, хотіла собі знайти когось на одну ніч, як це робите ви. А ти все просто взяв і зіпсував.

- Ти не така, Меланіє, і я це знаю. – каже тихо та ніжно, та мене цим не купиш.

- Звідки ти знаєш? Ми хіба близькі, що ти можеш так впевнено казати? Ми ніхто, знайомі лише три дні. Так, ти мені дуже допоміг і за це я тобі вдячна, але більше нас ніщо не пов’язує. Крапка.

- Тебе лише це хвилює? – він зводить брову до верху та криво посміхається. – Ти хочеш щоб нас зв’язувало щось більше, аніж просто випадкове знайомство? – запитує і торкається долонею моєї шиї та починає нахилятись до мене. Моє тіло в ту ж мить вкривається мурашками.

- Хотіла… - прямо відповідаю і його брови від здивування підстрибують догори, видно він не чекав такої прямої відповіді. – Та більше не хочу, сьогодні це просто бажання зникло. Бо я зрозуміла, що ти далеко не той ким хотів себе видати.

- Я той хто є, впевнений ти теж маєш не один скелет у шафі. А щодо твого бажання…  Я поверну тобі його, зроблю так, що в цю ніч ти будеш думати і бажати лише мене… - Стас промовляє це, його погляд темнішає і він накриває мої вуста своїми. Цей поцілунок дуже терпкий, з присмаком алкоголю. Він впивається з такою пристрастю, що не відповісти я просто не можу. Я не хотіла цього, але чому тоді моє тіло так реагує? Я відчуваю шалене бажання та тягу до цього хлопця. Він просто зачарував мене, по-іншому не скажеш. Але це не в моїх правилах, я радше людина, яка скаже: "Не зачаровуйтесь, аби потім не розчаруватись". Та з ним це чомусь не діє. Раптом приходить усвідомлення усієї абсурдності даної ситуації і я відштовхую його. І де тільки сили знайшлись?!

- Що з тобою сталось? Ти не був таким… Ти був хорошим хлопцем. Так коли все змінилось? – спокійно запитую, намагаючись заспокоїти бурю всередині мене.

- Тоді, коли ти вирішила перевірити мій терпець, крутячи дупою перед тим покидьком. – Відповідає і переможно посміхається, ніби знає, що отримав те що хотів. – І я не помилився в тобі… Тоді, у кафе, я відчув що сподобався тобі, і щойно ти це підтвердила, відповідаючи на мій поцілунок. Ти моя, і саме це дозволяє мені повернутись до своєї натури.

- Це все була гра? Тобі було весело? Коли я ділилась з тобою проблемами, казала який ти хороший, ти просто грав? Мої почуття для тебе жарт? – запитую, а в голові просто не вкладається це все. Я дозволила собі відійти від створених правил, і… помилилась, обпеклася.

- Ні, не жарт. Ти зацікавила мені, та я знав, що такий як я є не сподобаюсь тобі, тому й змінився… тимчасово. І не прогадав. Ти любиш хороших хлопчиків, які падають тобі до ніг та кланяються. І зараз ти злишся, бо підпустила до себе зовсім протилежного хлопця, і ще й відкрилась йому… Дала волю почуттям, він сподобався тобі. – Він ніби маніпулятор, промовляє це все дивлячись прямо в очі, і як би прикро не звучало, але він має рацію, – Ти ж любиш все контролювати, тримати в руках, а тут такий облом… - Він проводить тильною стороною долоні по щоці, і я ,сама того не помічаючи, закриваю очі від задоволення. - Навіть зараз, кожен мій дотик, кожен погляд зводить тебе з розуму. Тебе тривожить те, що це тобі подобається. Ти не можеш контролювати тягу до мене, бажання, яке сильніше за те, про що ти колись мріяла. І повір - я відчуваю те ж саме. І тому я зараз тут, поруч з тобою. - Він опускає руку на мою оголену спину і з його рота вилітає ледь чутний стон. Я відкриваю очі і бачу, що він просто не може стримувати себе.