Глава 4

Ми вже сидимо і говоримо близько 3-х годин. Час йде, а у мене всеодно таке відчуття ніби я про цього хлопця абсолютно нічого не знаю. Раптом дуйнув вітер і моє тіло вкрили мурашки. От хіба не можна було сказати про те, що ми сидітимемо біля озера? Я б одягнулась тепліше.

- Зачекай мене тут, я зараз прийду. - Промовляє Стас та встає. Він робить декілька кроків і раптом прямує назад до мене. Знімає толстовку і дає мені. - Одягни поки, бо трішки прохолодніше стало.

- Дякую. - Промовляю та натягую кофту на себе. В нього надзвичайні парфуми, дуже приємно пахне.

Поки я сиджу сама маю трішки часу на себе. Мимоволі піднімаю очі догори та просто тону в красі неба. Мені так спокійно та добре зараз, хоча буквально десять годин тому мене звільнили. Стараюсь відштовхнути подалі усі ці дурні та непотрібні думки. Що сталося те й сталося. Просто йтиму далі... Якось.

- Про що задумалась?

- Ти налякав мене. Хіба можна ось так підкрадатись? - моєму обуренню немає меж, ледь Богу душу не віддала.

- Вибач, ти була така зосереджена, що я не хотів тобі заважати. Доречі, я зробив нам чаю, почало дуже холодати, думаю це нас зігріє. І ще, знайшов плед, але лише один. Тому тримай. - Він протягує плед мені, а чашку ставить на невеличкий столик, що стоїть поруч біля гойдалки.

- Я думаю цього пледу вистачить на нас обох. - Просто що?! Що коїться в моїй голові, що з мого роту вилітають такі фрази. Він певне загіпнотизував мене чи що. Це точно якась магія. Та щоб Лана, яку я знала запропонувала таке малознайомому хлопцю? Та ніколи в житті. А тут... Щось відбувається зі мною. Це мені зовсім не подобається.

- Ти мене дивуєш сьогодні. Ще ввечері ти готова була просто розірвати мене від злості, а зараз пропонуєш обійнятись під пледом. Дивина.

- А я нічого про обійми не казала, не перебільшуй. Дивись, договоришся і про плед теж забудеш, лавеласе.

Стас мовчки підходить, бере чашки з чаєм та сідає на гойдалку. Я обережно накриваю наші плечі пледом. Між нами повисла дивна тиша.

- Знаєш, а між нами є чимало спільного. – Промовляю і дивлюсь цьому хлопцеві в очі. Ми знаходимось так близько одне до одного, що я прекрасно чую його важке дихання та стукіт серця.

- Цікаво, що ще окрім того що я кондитер, а ти працювала в кондитерській? – Запитує і знову дарує мені свою надзвичайну посмішку.

- Ми схожі духовно. Ти хороший хлопець.

- Я думаю не потрібно бути такою впевненою.

- Та ні, людина яка з-поміж усіх можливих розваг вибирає сидіння на гойдалці з чашкою чаю не може бути поганою. – Впевнено відповідаю та зазираю прямо у вічі Стасу.

- Ти багато чого не знаєш, і я надіюсь що ти ніколи не стикнешся з тим, що бачив та пережив я. – Він став надто серйозним, я бачу що його щось турбує, та не можу зараз лізти у душу. Можливо він і розкаже, та ще не час. У кожного є скелети у шафі і це нормально. Хто знає можливо це наша остання зустріч, тому я не повинна перейматись тим, що він приховує чи що колись пережив.

Мені було настільки спокійно та комфортно,  що я й не помітила як заснула. Єдине, що я відчула — це те, як сильні чоловічі руки підняли мене, а прокинулась я уже в ліжку під ковдрою. Напевно я зараз у тому будиночку, але де ж тоді Стас?! Встаю та оглядаю кімнату... Тут дуже затишно і стиль мені до душі: комбіновані стіни у сіро-чорному кольорі, білі меблі та фантастичний вид із вікна... У кімнаті двоє дверей, я підозрюю що одні з них ведуть до ванни. Відчиняю двері і бачу що не прогадала. Вмиваюсь і просто відчуваю себе іншою людиною. Добре що моя сумка була у кімнаті, беру косметичні засоби що лежать у ній і приводжу себе у порядок. Краса...

Раптом чую якийсь гуркіт. Звук приводить мене на кухню, де я бачу наступну картину: Стас у фартусі (на щастя чи на жаль він не на голе тіло його одягнув). Стоп! Що за думки з самого ранку.

- Добрий ранок. - Впевнено промовляю. - Ти намагаєшся щось тут поламати чи що?

- Ой, я тебе збудив? Вибач, добрий ранок. - Він такий смішний, коли його ось так застати зненацька. - Та розумієш, я тут дуже давно не готував, і намагався знайти тарілки, а результат на лице — побита чашка.

- Ну нічого, на щастя. - Посміхаюсь та прямую за стіл. - Шановний шеф-повар, яка у нас сьогодні страва дня? - Намагаюсь сказати це якомога серйозніше, та сміх бере вверх.

- Радий представити вам страву із залишків, що були у цьому домі — Омлет з беконом та овочевий салат. Жартую, у цьому будинку миша повісилась, тому для приготування сніданку мені прийшлось з’їздити до магазину.

- Просто але дуже смачно. Мені подобається, дякую тобі за це. - Відповідаю і чекаю поки Стас сяде поруч, але він робить дещо інше. Бере тарілку і ставить її навпроти.

- Хочу бачити твоє обличчя, вночі мені дуже сподобалося те, як ти заснула у мене на плечі, та сьогодні я хочу насолодитись твоєю красою.

- Юначе, де ви навчались флірту? У вас виходить непогано, та трішки не дотягуєте.

- Ви ранили мене в саме серце цією критикою.

Мені подобається атмосферама між нами, мені дуже легко у спілкуванні з ним, наче знайомі не 3 дні, а роки.

- Дузе, дузеее смачно. - Намагаюсь швидше прожувати, бо говорити важко. - Обіцяй мені, що я спробую усі твої фірмові страви.

- Ха-ха, це найкраща обіцянка яку я даю.

- Якби добре мені не було, та треба повертатись до реальності. А реальність нажаль не дуже втішна.

- Все добре буде, от побачиш. Якщо я можу тобі чимось допомогти, то скажи.

- Все добре, та дякую за підтримку. Ти і так дуже допоміг вчора. Я викличу таксі і поїду вже.

- Ти напевне здуріла, якщо подумала, що я відпущу тебе на таксі. Привіз тебе сюди, то і відвезу назад теж. Відмова не приймається.

- Добре, тоді їдьмо раз так. Подруга моя певне з розуму сходить. 

Знаєте, мене постійно дивував той факт, що повернення назад завжди займає менше часу, по відчуттю, аніж дорога до вибраного місця призначення. Ми швидко повернулись, навіть толком поговорити ні про що не змогли. Він лише розповів про те, як я заснула і як він відніс мене у будинок. У будиночку лише одна спальня, інша кімната зроблена під кабінет, і власне вітальня ще є. Тому хлопець ночував саме там, на диванчику. Ось це усе що він встиг розповісти.  От і весь наш діалог.