Глава 1

Після вчорашньої нашої зустрічі та знайомства з Стасом, зі мною щось почало відбуватись. Якийсь незрозумілий процес почався. Дивно, дуже дивно.

- Досить літати у своїх думках. - Залітає з криками у кімнату Оля. - Краще йдемо зі мною у кафе. Сьогодні там буде Віктор, не хочу перед ним лягти обличчям у бруд.

Ну звичайно, Віктор. Предмет нічних страждань.

- Ти до старості будеш водити мене за собою у місця, де є твої хлопці?

- Дуже смішно. Одягайся, я чекатиму у вітальні.

Буквально за 40 хвилин ми вже доходимо до кондитерської. У мене з собою деякі документи, які потрібно заповнити. Я взяла на себе відповідальність написати наукову роботу на рівні міжнародних університетів, для цього треба власне подати заявку, та анотацію до самої статті. Роботи багато, а час як завжди швидко тікає. Ще й люба подруга не може без мене жити.

- Куди ти так летиш? Твоя зміна починається за 20 хвилин. - Бубню, та подрузі байдуже.

- Віктор завжди приходить раніше, і я теж так хочу. Це ж прекрасна можливість, Мілка. - "Мілка"... Вона так називає мене ще з дитинства. Важко їй було вимовити Меланія чи Меланка, а просто Міла чи Лана їй не подобалось. Казала що надто по-чужому. Тому й Мілка, ось уже 19 років, це я звісно образно сказала, адже говорити більш-менш зрозуміло для оточуюючих ця дівчинка почала десь у 4 роки. Всі жартують, що шоколад просто сплагіатив моє ім'я...

- Яка ще можливість? Витратити свій вільний час на сидіння на роботі? Ти кумедна дуже.

- Досить, всеодно ми вже прийшли. Давай, заходь перша. - Ну звісно, і на розстріл першу відправить.

Відчиняю двері та заходжу всередину.

- В тебе ж наче вихідний сьогодні, Лано. - Звертається Віктор, який стоїть біля барної стійки. І справді, тут як тут він.

- Привіт. Ось як сильно я люблю нашу кондитерську, навіть вільний час проводжу тут. - Саркастично відповідаю. Я краще б лежала у ліжку і писала свою роботу, аніж сиділа тут.

- Все зрозумів, знову Оля витягла, я впевнений. Така вона в нас, мусимо терпіти.   - Він сміється, а Оля аж червоніє від його слів.

- Привіт, Лано. Радий знову бачити тебе. - Повертаю голову і бачу, що поруч стоїть рятівник вчорашнього дня. Я відчула одночасно радість і якесь здивування. Я звісно хотіла побачити його ще раз, але поза межами кафе.

- Привіт. Ти тепер наш постійний клієнт? - Посміхаюсь, але всередині все б'ється в шаленому ритмі.

- Так, мені дуже сподобався здешній сервіс. Обслуговування на вищому рівні.

- У повітрі відчувається аромат флірту. - Сміється Віктор.

- Та тихо ти. - Б'є його легенько у бік Оля. - Так, Мілка розповідала вчора про не дуже приємний робочий день. Добре, що хоча б хтось виявився адекватним та ввічливим.

- Так, мої друзі доволі специфічні люди. Просто ми звикли жити на широку ногу, тому й так. Не звертайте уваги, думаю вони сюди більше не прийдуть.

- Звісно я не можу так казати, але було б добре якби не прийшли більше. - Відповідаю на репліку Стаса, і згадую той "веселий" вечір.

- Чому ж не можеш? Думаю навпаки. - Ех, Стасе... Видно, що не працював ти ніколи.

- Ну звісно. Особливо, якби сказала це перед своїм начальником. Замість того аби приводити сюди клієнтів я кажу, щоб не йшли. Йому б це точно сподобалось.

- Так, моя зміна скоро почнеться, тому мушу йти. - Перериває нашу розмову подруга та спішить переодягнутися в уніформу.

- У мене теж є справи, якщо що я буду за своїм столиком. Вітя, буду дуже вдячна за чашку латте, без цього я просто не виживу. -  Посміхаюсь. - Стасе, була рада побачитись, та маю вже йти. Мушу попрацювати.

- Так, все гаразд. Ще зустрінемось я надіюсь. - Він посміхається такою ніжною та легкою посмішкою і прямує до виходу.

- До зустрічі. - Ледь чутно промовляю, бо знаю що він не почує, але раптом він розвертається та дивиться на мене.

- Ця зустріч точно відбудеться, не хвилюйся.

І він виходить на вулиці. Чорт, цей хлопець змушує мене нервувати. Я звикла тримати все в своїх руках та контролювати, а він збиває мене з пантелику. Мій характер не дозволяє давати справам чи проблемам йти своїм ходом, я мушу вирішувати все сама. Це й стосується відносин, не люблю я раптові романи чи ось такого роду флірт. Та цей хлопець чомусь вибиває мене з колії і змушує відійти від правил, які я створила. Він переходить мою уявну межу, і це мене дратує.

Минуло близько 2 годин з початку моєї роботи, і ось я майже закінчила написання. Люблю я цю справу, писати приносить мені задоволення та якийсь внутрішній спокій. Мало хто розуміє ось цю мою пристрасть, але я мрію в майбутньому випустити не одну книгу, можливо навіть по психології.

Доречі, писати в нашій кондитерській одне задоволення. Плейлист, який грає у закладі навіює таку приємну та спокійну обстановку. Тут дуже атмосферно.

- Ти сидиш тут більше 2-х годин, може принести тобі твій улюблений круасан з шоколадом? - Раптом звертається до мене Оля.

- Навіть не думай купити мене круасаном.

- Добре, тоді ще принесу подвійну порцію латте. - Посміхається і вже хоче йти, як раптом гучний звук змушує усіх завмерти.

Хтось посеред білого дня швирнув камінюку прямо у вікно. Добре, що столики біля вікон вільні, але що було б якби там люди сиділи.

- Що за чорт?! - Вигукує Вітя і прямує до виходу, але вийти не встигає. Декілька хлопців заходять до кав'ярні, і скільки було мого подиву, коли серед них я впізнала "героя" вчорашнього вечора.

- Привіт, недоступна красуня. - Говорить він та підходить впритул до мене. - Це тобі за вчорашній вечір, сподобалось?

- Псих, у закладі ж люди. В чому твоя проблема?

- Та ні в чому. - Стоїть і сміється, як і його товариші. - Просто вирішив, що хочу аби ти всю заробітню плату витратила на ремонт цього закладу. Хоча, одного вікна думаю мало. - Раптом він підіймає стілець і зі всієї сили жбурляє його на стіл. Як результат, все із тріском ламається. - Ось тепер я задоволений. До зустрічі.