Пролог

Я вкотре переконуюсь в правдивості слів на рахунок того, що студентські роки є найкращими. Я, як майбутній психолог переконана, що необхідно проживати кожен день так, ніби він останній і брати від життя по максимуму. Сьогодні я здала останній іспит, а це означає що я йду на заслужений відпочинок.

Знаєте, коли ти завжди намагаєшся викластись на повну — це неабияк вимотує. Проте, хоч у мене й канікули, та роботу ніхто не відміняв. Працюю я, доречі, в кафе, аля пекарня-кондитерська, "Ponchi". Доволі мила назва, чи не так? Знаєте, аромат який заповнює весь заклад здатен звести з розуму. Сьогодні я працюю замість Олі, моєї подруги. У неї виникли проблеми із іспитом, тому вона змушена в прискореному темпі проходити весь матеріал. Спочатку я не дуже зраділа, адже після здачі найважчого іспиту хотіла відпочити, але якби я знала, що цей день стане для мене роковим, то ніколи б не пожаліла про це...

Декілька тихих та спокійних годин без клієнтів, як раптом в кондитерську, в прямому сенсі слова, залітає компанія. Троє доволі симпатичних хлопців, та дві розфарбовані фіфи.  Думаю вони мого віку.

- Добрий день! Готові зробити замовлення відразу, чи трішки пізніше? - підходжу до столика за який вони сіли, і якомога щиро запитую.

- Та да. Я вже готовий. - відповідає не дуже й то приємний хлопець. Від нього віє пафосом занадто сильно. І це його я вважала симпатичним?

- Чудово. Чого ви бажаєте?

- Хочу тебе... Твій номер... Байдуже, підійде будь-що, що зв'язане з тобою. - Компанія зайшлася сміхом. Тримайся Лано, пам'ятай, що ти майбутній психолог. Спокійно.

- Зрозуміло. Як зробите замовлення, гукнете.

Я вже почала відходити, як раптом хтось схопив мене за руку.

- Слухай, я розумію що ти на роботі, і всяке таке. Але не думаю, що дати свій номер забере в тебе багато часу.

- Знаєш, я б з задоволенням дала б тобі свій номер, якби ти не був придурком, який звик отримувати те що він хоче. Рівень твого IQ навіть на половину не дотягує до моєї самооцінки, тому підітри ніс і йди чіпляти дівчину в іншому місці. А тепер я повинна повернутись до роботи.

Розвертаюсь і з переможною посмішкою повертаюсь за барну стійку.

Краєм вуха чую розмову цієї компанії.

- Чувак, вона перша хто попустив тебе. Боюсь, ти тут безсилий.

- Заткнись, Діма. Я сам знаю що мені робити.

Ну да, знає він. Він не перший придурок, який до мене ось так говорить. І він точно не хотів просто погуляти зі мною.

За декілька хвилин вони зробили замовлення, і ось я уже несу їм його.

На підносі соки, кава та гарячі, запашні круасани.

Підходжу, розставляю це все, і як тільки хочу йти, мене знову зупиняє цей нахальний хлопець.

- Ви заважаєте мені працювати. Просто пийте свій сік і не займайте мене. - говорю це якомога спокійніше, але всередині все просто закіпає. Ненавиджу такі ситуації.

- Сік? Який сік? - бере в руки стакан і протягує його мені. - Ти про цей сік говориш? Тоді давай ти скоштуєш його, і скажеш як тобі. - він посміхається і виливає склянку соку на мою уніформу. Чорт, покидьок.

- Влад, це вже не смішно. - зривається з місця один із його дружків і підходить до нас.

- Та ладно, Стас. Давай просто повеселимось. Не будь-таким серйозним. - просто пропищала якась білокура дівчина.

- Думаєш це смішно? - від його тону навіть в мене побігли мурашки. Це було лячно. - Досить поводити себе як останній кретин. Будь простішим.  - звертається він до того покидька Влада, здається.

- Не суй свій ніс в чужі справи. Я сам знаю, що мені робити.

- Та невже? Якого тоді біса постійно біжиш до мене, коли потрапляєш в чергову проблему?

- Слухай, поки я ще спокійний, тобі варто перестати дзявкати до мене. Я не терпітиму, мені ніщо не заважає прямо тут розфарбувати твоє обличчя так, що рідна мати не впізнає. Упс я й забув, що ти в нас не маєш мами. - після цих слів навіть мені стало настільки гидко від нього, що я була готова сама начистити йому пику, проте дехто вирішив це зробити сам.

- А я ж просив по-хорошому. - і після цих слів нашому "аля крутий хлопець" прилітає від героя сьогоднішнього дня, мого захисника Стаса. Молю всіх богів, які існують, аби вони не розтрощили кондитерську, бо боюсь моя річна зарплата не покриє всі витрати.

На диво, після одного удару Влад розуміє, що справи погані, і вирішуєш покинути кафе під свою жалюгідну і нецензурну лексику, яку не варто озвучувати. За ним слідом пішов його товариш, та дві нафарбовані барбі. Ну що ж, дякую й на цьому.

- Вибач, за ці незручності. Можна рахунок?

- Так, хвилинку. А на рахунок незручностей, то не хвилюйтеся, це не вперше, тому все добре.

- Думаю, нам не треба говорити так офіційно, адже схоже я не набагато старший за тебе. Можливо почнемо все з хорошої ноти спочатку? Я Стас!

- Ну гаразд. Приємно познайомитися, Стас. Я Лана, скорочено від Меланія.

- Мені дуже приємно. - Стас обережно стискає мою руку, і все моє тіло покривається мурашками. Так дивно, але після цього всередині щось ніби йокнуло. Хлопці ніколи не змушували мене хвилюватись при розмові, з ним це сталось вперше. Це так дивно... І приємно одночасно. Цікаво що буде далі...

Щаслива представити вам нову історію!!!

Надіюсь ця історія знайде своє місце у вашому серці)

Якщо вас зацікавили герої, і ви хочете разом з ними проживати усе, тоді додавайте книгу до бібліотеки, аби не пропускати оновлення)))