8

Денис доїдав третю цукерку й спостерігав за Відьмою, що нервово ходила по кімнаті. За вікном надвечір’я загусало холодною темрявою: небо повільно затягувалося важкими сизими хмарами, а вітер з лісосмуги шумів так, ніби перешіптувався з чимось невидимим. Сніг, дрібний та колючий, бився об шибки, залишаючи короткі срібні рисочки, які одразу танули.

Її кроки, швидкі та різкі, відлунювали в невеличкій кімнаті, де пахло сушеними травами, корицею й воском. Кілька свічок на поличці миготіли від протягу, кидаючи на стіни лякливі тіні, що ніби ворушилися разом із нею.

Нервозність дівчини передавалася і йому, тож Денис потягнувся за четвертою цукеркою — але вона раптово зірвалася з його пальців, підхоплена тонким повітряним поштовхом, і плавно приземлилась у долоню Відьми.

— Досить їсти мої цукерки! Ти хоч розумієш, у що я влипла? — різко сказала вона й роздратовано закинула цукерку до рота. Свічка поруч із нею спалахнула яскравіше, наче відчула напругу.

— Та спокійно. Нічого ж не сталося, — буркнув Денис, дивлячись у вікно, де вітер крутив сніг. — Побачили нас — і що? Скажемо, що фокуси тренували.

— Фокуси?! — вона зупинилась, її голос зірвався на крик. — За мною прийдуть, з вилами, і спалять на багатті! Ти взагалі розумієш, що це було?!

Знадвору долинув протяжний завив вітру, і здавалося, що він підтакує її страхам.

Денис не витримав і зареготав, стираючи сніжинку, що прилипла до скроні від холодного віконного скла.

— Які вили, яке багаття? Надворі не середньовіччя, — сказав він і легенько торкнувся чашки, з якої піднімалася пара, змішана з запахом м’яти та імбиру.

Відьма зиркнула на нього так гостро, що повітря буквально напружилося, і ложка в його чашці здійнялася й боляче вдарила його по руці. Денис скривився, але сміх вирвався з нього ще голосніше.

Він підвівся з стільця та підійшов ближче. Лампа на столі кидала між ними тепле золоте світло.

— Ну не хвилюйся ти так. Хто нас побачив? Місцевий алкаш? Та хто йому повірить. Заспокойся. Все буде добре. Чесно.

Денис узяв зі столу ще одну цукерку, недбало підкинув її в руці та рушив до виходу. Коли відчинив двері, до кімнати увірвався холодний різкий вітер.

— Хам! — долинуло йому вслід.

Денис широко посміхнувся, вдихаючи морозне повітря, яке пахло снігом, ніччю і пригодами, що точно ще не закінчились.